Другий рік шумлять у смиренній зажурі дерева Лановецького зооботанічного саду, задуманого і спроектованого Костянтином Андрійовичем Чернецем, який вклав у нього половину свого життя.
Але за коротким розчерком невблаганної долі покинув своє дітище у січні 2018 року. Боляче дивитися на те, як починають гинути рідкісні, з великою любов’ю зібрані Костянтином Андрійовичем екземпляри дерев і кущів від отрути каналізаційних стоків, які хтось додумався запустити вздовж зооботсаду. Він з великим натхненням і ентузіазмом творив ту зону для відпочинку ланівчан, для виховання любові до природи у молодого покоління, залучаючи їх до праці – доглядали за різноманітними рослинами і тваринами.
На той час в колекції було 50 видів тварин і птахів, 800 видів різних дерев, у тому числі хвойних, кущів та рослин, занесених у Червону книгу. В будинку містилась розкішна оранжерея з сотнями кактусів та інших кімнатних рослин, які були віддушиною гуртківців з будинку творчості. У дворі між декоративним камінням, подекуди вагою 1-3 тонни, вміло виложеним серцем і душею Костя Андрійовича, росли двометрові папороті, рідкісні рослини, в тому числі ісландський мох.
У Лановецький зооботанічний сад приїжджали на екскурсію школярі, дитсадківці, люди з навколишніх сіл, різного віку ланівчани. Костянтин Андрійович дуже хотів, щоб екскурсії проводив спеціаліст з відповідною освітою. Тож наша старша дочка Людмила – випускниця біофаку Тернопільського педуніверситету, декілька років безкоштовно була екскурсоводом. Молодша Наталя доглядала рослини і тварин також на волонтерських засадах.
Мабуть, не всім жителям міста і району відомо, що центральний сквер біля пам’ятника князю Володимиру і вулиця Незалежності (до колишньої гумової фабрики) озеленені зусиллями Костянтина Андрійовича. А скільки радості було в нього, коли відкрили пам’ятних “Перемоги”, територію навколо якого він оздобив кущами троянд, ялівцем, мохом!..
Неподалік зоосаду він спроектував дитячий майданчик у стилі народних казок, з декоративною хатинкою, прилаштованою на стовбурі могутньої верби, залізницею з вагончиками в мініатюрі і гойдалками. Тут проводили дозвілля діти з батьками, молодь, це було улюблене місце для погулянки старших людей.
І де все сьогодні? Занедбали, не оцінили люди вкладеної праці й інтелекту ентузіаста. Він завжди залишався наодинці з проблемами, з величезним об’ємом робіт в обслуговуванні зооботсаду. А сили були обмежені, адже був і директором, і сторожем, і водієм, і трактористом, і доглядачем тварин та озеленювачем-садівником.
Костянтин Андрійович десятиліттями оббивав пороги посадовців, щоб отримати хоч якесь фінансування для харчування живності. Складається враження, що коли він захворів, то дехто з тих, до кого звертався по допомогу, з полегшенням зітхнули, що не буде більше нікому морочити голови своїми проханнями і скаргами, на байдужість і бездіяльність, а замість того пустили каналізацію через весь зооботсад. Через це повсихали десятки ялин, туй. Якби Кость Андрійович подивився на вигляд теперішнього зооботсаду, то помер би вдруге. Він до кінця життя боявся залишити територію без нагляду, навіть відмовився від життєвоважливої хірургічної операції.
Тепер усе, що створив мій чоловік, знищено вщент, його працю сплюндровано. Я, як дружина, можливо перебільшую його заслуги, то прошу вибачення. Але ця одержимість мого чоловіка, майже фанатична, лягла тягарем на нашу сім’ю, бо в нього ніяких інших заробітків не було, а ще й доводилось відривати від моєї невеликої медсестринської зарплати на потреби зооботсаду.
Усе, про що я розповідаю, створив хлопець родом з Великих Кусківців, без особливої спеціальної освіти, син простих селян Ганни й Андрія Чернеців.
Коли я без дозволу Костянтина Андрійовича наважилася звернутися в райдержадміністрацію щодо його працевлаштування, то нічого втішного не почула у відповідь, лише відмову.
Він ніколи не зациклювався на грошах. Він продовжував проектувати, вдома зберігаються десятки його креслень. Мріяв про розширення зооботсаду, дитячого майданчика. Залишились лише проекти. Коли ще отримував зарплату, то витрачав її половину на придбання книжок та природоохоронних журналів.
А яким колись був порядок навколо ста-діону? Влаштовували дні молоді, прогулянки від стадіону до зооботсаду, люди були веселі та щасливі… Згадую минуле, як кольоровий сон.
З таким сильним, емоційним, талановитим чоловіком я прожила 47 літ… На жаль, не дожив до золотого весілля три роки. Він завжди казав, що 50% його успіху належать мені, що мене йому подарував Бог, адже близько 40 років ми з ним прожили на території зооботсаду.
Ми жили скромно, але радість і душевний спокій, теплота були супутниками наших сімейних стосунків. Тому сьогодні мені бракує його розмов, планів, емоційних розповідей. Складається враження, що не живу, а існую.
6 вересня 2019 року Костянтину Андрійовичу виповнилось би 72 роки. Якби його підтримали, дали можливість працювати – він би ще жив. Така моя думка.
Як мені відомо, що у минулому, 2019 році Ланівецька ОТГ одержала цільові кошти на благоустрій міського парку культури і відпочинку. В цей час там працює спецтехніка і проводяться роботи щодо оновлення ландшафту. Мені одночасно радісно і сумно, тому що мій чоловік доклав неймовірних зусиль для того, щоб зберегти рідкісні зелені насадження, підтримував у належному стані адмінбудинок. За рахунок надходжень від підприємницької діяльності у 90-ті роки змонтував ремонтну майстерню та інші господарські приміщення. А для відновлення колекції рослин і тварин та повноцінного функціонування зооботанічного саду “Ланівецький” бракувало підтримки місцевих керівників та державного фінансування.
Моя родина, друзі та однодумці чоловіка сподіваємося, що громадськість Ланівців, а особливо керівництво ОТГ врахують жертовний багаторічний труд природолюба, щирого патріота України та продовжать його справу і у Ланівцях буде райський куточок.
20 січня 2020 року минуло два роки відтоді, як Костянтина Чернеця немає з нами. Його пам’яті присвячую цей вірш.
Покинув світ по волі Божій,
Нам дорогий добра творець,
Природолюб з гарячим серцем,
Романтик, але з неправдою борець,
Громадянин – добропорядний,
Поет-сатирик Кость Чернець.
З любов’ю – дружина Світлана, дочки Людмила, Наталія, внуки, правнучка.
