За вікном зима показувала свої можливості, вже десятий день вперто не поступаючись своїй календарній наступниці. Здавалося, сіре небо аж притисло верхівку Замкової гори. В повітрі кружляв лапатий сніг. Хоча доволі часто рвучкі пориви вітру дошкульно шпурляли в обличчя перехожим жмені снігової крупи.
А у виставковій залі Кременецького краєзнавчого музею панувала тепла задушевна атмосфера. Тут розгорнулася імпреза «Людина з великим та щирим серцем», приурочена 65-річчю Петра Євстахійовича Мазура.
Старший науковий співробітник музею Еліна Савчук дуже цікаво і змістовно розповідала про життєвий та науковий шлях ювіляра, сторінки його професійної діяльності. І хоч гості свята вже багато років знають Петра Євстахійовича, будучи його колегами, друзями, добрими знайомими, проте кожен з присутніх цього дня відкрив щось нове в його особистості.
Петро Мазур народився в Чайчинцях 5 березня 1956 року у родині Стаха Івановича і Ганни Архипівни Мазурів. Був старшим із двох синів.
Закінчивши восьмирічку, не вагався з вибором, бо віддавна для себе твердо вирішив: буде лікарем. У 1973 році став студентом Кременецького медичного училища. У 1975-му отримав диплом фельдшера.
Молодого спеціаліста направили на роботу в рідне село (щоправда, лише на заміну декретної відпустки основного працівника). Так Петро Євстахійович обійняв посаду акушера Чайчинецького ФАПу. Коли ж незабаром із відпустки вийшла Ольга Бондар (Буднік), то примхливі віражі кадрових призначень привели його в село Осники завідувачем ФАПу.
Але те завідування тривало недовго: того ж 1975 року успішно подолані вступні випробування відчинили перед наполегливим юнаком двері Тернопільського державного медичного інституту.
І знову шаленим темпом калейдоскопу замиготіли дні студентського життя: лекції, практичні заняття, чергування в лікарні, самопідготовка. Наче мить, минуло шість років…
1982 року з дипломом лікаря і наказом про призначення дільничним терапевтом Петро Мазур переступив поріг Катеринівської лікарні Шумського району.
У 1985 році Петра Євстахійовича переводять працювати в Лановецьку районну лікарню. Спочатку фтизіатром, а через два роки призначають на посаду заступника головного лікаря. Клопотів та обов’язків різко побільшало. Втім, це зовсім не перешкоджало здобувати нові знання, вдосконалювати фахову майстерність: у 1987 році закінчив клінічну ординатуру, а в 1990-му — заочну аспірантуру Київського науково-дослідного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського.
У 1989 році він став головним лікарем Лановецької районної лікарні. Тепер доводилося роботу лікаря поєднувати з клопотами адміністратора.
У 1995 році Петро Євстахійович Мазур призначений директором Кременецького медичного училища. За 26 років його перебування на цій посаді заклад змінив свій статус (від 2019 року — це фаховий медичний коледж імені Арсена Річинського) і дав путівку в життя кільком сотням висококласних спеціалістів.
З історією заснування, становлення та розвитку Кременецького медичного фахового коледжу присутніх на святковій імпрезі ознайомила викладачка суспільних дисциплін, завідувачка музеєм коледжу Наталія Гетьман.
Виконуючи багаточисельні адміністративні обов’язки керівника навчального закладу, суміщаючи їх з викладацькою і професійною діяльністю, Петро Євстахійович встигає разюче багато й на інших поприщах. Він успішно захистив кандидатську дисертацію (1990). Здобув звання академіка академії економічної кібернетики України (1999). Обраний почесним науковим співробітником відділення релігієзнавства інституту філософії імені Г.Сковороди НАН України з 2007 року. У тому ж році ВАК України видав йому диплом доктора філософії в галузі медицини. В 2013 році обраний Почесним професором Тернопільського державного медичного університету ім. І.Горбачевського.
У 2013 році Петрові Мазуру присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кременця», а також його визнали лауреатом конкурсу «Людина року Тернопілля». В 2015 році став Лауреатом обласної премії в галузі культури імені Петра Медведика за вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства, в 2016 році — Лауреатом Всеукраїнської премії «Працівникам освіти України. Вдячність. Визнання. Надія».
Петро Мазур член комісії з ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, член науково-методичної ради і науково-методичної комісії з вищої освіти Міністерства освіти та науки України, член комісії з моніторингу навчально-методичної роботи медичних училищ та коледжів Міністерства охорони здоров’я України. Член редколегії журналу «Медична освіта». Тричі нагороджений Почесною Грамотою Міністерства охорони здоров’я України, нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, знаком «Відмінник освіти України» та Почесним знаком Міністерства освіти і науки України «Антон Макаренко», відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «20 років незалежності України», медаллю «За вірність клятві лікаря України», Грамотою та Лицарським Хрестом «За заслуги». За щиру працю для добра Церкви й України нагороджений орденом І ступеня Святого Князя Костянтина Острозького (2000), ювілейною медаллю «Духовність — народу» (2002), орденом Святого Архистратига Михаїла (2004), орденом Святого Сповідника Арсена Річинського (2010), Благословенною Грамотою Папи Римського Франціска (2016), орденом Святого Князя Костянтина Острозького (2017), медаллю Всеукраїнського лікарського товариства «За працю та звитягу в медицині» (2019).
Петро Євстахійович неодноразово обирався депутатом Тернопільської обласної, Лановецької та Кременецької районних рад.
Гості свята мали можливість ознайомитися з виставкою «Презентація матеріалів, переданих Петром Мазуром у фонди Кременецького краєзнавчого музею», яку представила науковий співробітник музею Наталія Улянюк.
Вона розповіла, що Петро Євстахійович є автором 174 друкованих наукових праць з медицини, освіти та історії, підручників, посібників, 16 раціоналізаторських пропозицій та патенту на винахід (перелік його наукових публікацій займає 28 сторінок друкованого тексту!). У 1990 р. успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук.
Серед багатого літературного доробку Петра Мазура осібне місце займають книги «За тебе, Україно…» та «Нариси історії Береза-Картуського концтабору (липень 1934 – вересень 1939)». Перша книга у співавторстві Олександра Ільїна, Петра Мазура, Арсена Гудими й Сергія Шандрука побачила світ у 2010 році, а до 2014 року доповнена новими документами і перевидана вдруге.
Свято тривало і виступи гостей відкривали все нові й нові іпостасі ювіляра.
Від представників владних структур вітальне слово мали секретар Кременецької міської ради Ігор Остапчук, заступник міського голови Микола Матвіюк, начальник відділу культури і туризму Кременецької міської ради Ганна Бобровська. Вони відзначили громадянську активність Петра Євстахійовича, його творчу ініціативу, зауважили, що багато разів медичний коледж був базою для проведення різноманітних загальноміських заходів.
Вдячність про багаторічну і плідну співпрацю з краєзнавчим музеєм висловив його директор Андрій Левчук.
Щирі вітання, слова вдячності, спогади про спільні справи лунали від заступниці директора коледжу з навчальної роботи Ольги Кралюк, докторки історичних наук, професорки Ірини Скакальської, просвітян Лілії Следзінської і Василя Олійника, керівника Кременецького ботанічного саду Антоніни Ліснічук, директора Національного природного парку «Кременецькі гори» Миколи Штогрина.
Особливо зворушливо звучали відеовітання від онуки Арсена Річинського Наталії Север’янової з Харкова та випускників медучилища різних років.
Від колишнього випускника коледжу, тепер студента одного з медичних вишів України Івана Совина прозвучали не тільки вітання й щирі побажання, але й чудова пісня. А ще — найкраща реклама навчального закладу, яку я будь-коли чула. Іван сказав, що Кременецький медичний коледж дає настільки ґрунтовні знання, що його випускники, поступивши в медичні інститути чи академії, почуваються неначе в санаторії.
Святковості й чарівності святу додавали пісні у виконанні дуету Яворських, Лідії Мишаківської, Наталії Островської.
І на завершення розповіді хочу додати, що Петро Мазур — чудовий сім’янин, глава лікарської династії. Його дружина теж лікар. А ще Євгенія Луківна забезпечує той надійний тил, завдяки якому Петро Євстахійович може концентрувати зусилля для наукової та творчої діяльності. Дві доньки Мазурів теж присвятили себе медицині і добилися значних успіхів у цій царині. Сподіваюся, що з часом хтось із чотирьох внуків також складе клятву Гіппократа.
Петре Євстахійовичу, від імені земляків щиро вітаю Вас. Приношу глибоку вдячність за Ваші добрі справи, постійну готовність і вміння допомагати людям у різних життєвих обставинах. Творіть, дерзайте, не зупиняйтеся. Нехай ніколи не згасає вогник Вашого оптимізму. З води і роси Вам, дорогий ювіляре! Многая і благая літа!
Любов ЦАЛИК. с.Ришківці.
