Раніше поодинокі школярі могли ствердно казати, що хочуть ходити в школу, хочуть учитися. Нині ж, посткарантинний синдром демонструє протилежне: діти сумують за навчанням, хочуть звичного шкільного й студентського життя і вважають, що “вилетіли” з науки ще з початку року. Не всі учні, як кажуть, мали можливість працювати онлайн, а сільськими дошкільнятами взагалі ніхто з вихователів практично не цікавився. Займали себе, хто як умів, як дозволяли обставини.
Шушковецькі хлопчаки, відпочиваючи в святковий день, сиділи на лавочці біля дороги. Ідилія: тепло, зелено, краса навкруги, пташки співають і… розпашілі після пробіжки юнаки. Ну, як їх не сфоткати? А тут ще й дівчатка вибігли на дорогу. Як дізналися, хто я, запросили до своєї “халабуди”, яку змайстрували власними силами, ще й печивом пригощали, залюбки фотографувалися й просили написати про них і про карантин, який їм уже надоїв. Розповіли, що займаються спортом, гасають на роверах, збираються у своїй хатинці, бо клубу немає. Ще й попросили прокататися на моїй машині.
Приємно вразила турбота старших дітей про молодших, простота добрих і щирих сільських дітей.
Наталя ГАМЕРА.
