Корінній великокусківчанці Марії Іванівні Басій Господь відміряв життєвий шлях довжиною в 100 літ, але послав нелегку долю і важкі випробування, про які з неабияким хвилюванням пригадує сьогодні. Хоч доля гаптувала рушник її життя то чорними, то червоними нитками, вплітаючи більше темних барв, на схилі літ бабуся Марія щаслива – має до кого прихилити голову, сказати добре слово, оточена турботою, любов’ю доньки, 4 онуків, 8 правнуків і 4 праправнуків. Це і є найбільше багатство довгожительки. 6 лютого, у свій день народження, баба Марія радо зустрічала гостей, за столом зібралася велика родина, лунало багато побажань.
Життя не балувало Марію Іванівну ще з дитинства. Мама часто хворіла, а в сім’ї підростало ще троє молодших сестер, тож вся жіноча робота лягала на її плечі. Не зазнала старожилка і жіночого щастя. Прожила з чоловіком лише півроку, а в 1941-му його забрали у лави Радянської армії, він так і не повернувся додому, загинув на війні. А Марія уже носила під серцем дитя. Донька Галина стала єдиною втіхою і розрадою – найкращий подарунок від дорогого Фадея.
З пам’яті не стерти голодні й холодні роки, воєнне лихоліття та труднощі повоєнної відбудови. Тоді молодій вдові доводилося важко працювати, аби прогодувати свою єдину кровинку. Пригадує, як самотужки жала, сіяла, збирала збіжжя, справлялася і з важкою чоловічою роботою.
– Тоді усі так жили, – розповідає ювіляр- ка, – часи такі були. Чоловіків забирали на фронт, а жінки мусіли давати всьому раду. Дай боже, щоб хоч внуки і правнуки цього не зазнали.
Десятки років жінка працювала в колгоспі – на нормах. Також тримала господарку, садила городину. Рік за роком з ранку до пізньої ночі проходили в труді. Справжньою опорою була донька Галина, яка по закінченню 9-го класу теж пішла на ферму, де пропрацювала дояркою 38 років. Вони завжди були одна одній підтримкою і допомогою. Марія допомагала доньці ростити дітей, яких у неї було п’ятеро, зводити будинок, підтримувала добрим словом і порадою. Разом з донькою переживала і трагічні сторінки життя – у 2006-му похоронила онука, а минулого ро-ку – 28-річного правнука.
Все прожите і пережите відклало свій відбиток на здоров’ї. Але бабуся Марія залишилася такою ж щирою і щедрою на добро, милосердя, як і в молоді роки. Пам’ятають її сільчани невтомною трудівницею, вправною майстринею з виготовлення віників, які дарувала сусідам і всім бажаючим. Також була найстаршою парафіянкою, яка за будь якої погоди йшла до храму.
Ще донедавна ювілярка проживала у своїй старенькій глиняній хатині, куди багато років тому прийшла за невістку. У 95 років була ще досить жвавою: сама хату мастила, город обробляла, а щоб зайвий раз не смикати онуків – могла і дров нарубати, і води з криниці наносити. В її оселі завжди було чисто і смачно пахло.
П’ять років тому старожилка зламала ногу. Тоді донька забрала до себе. Відтоді проживає разом з нею, наймолодшим онуком і його сім’єю.
Сьогодні бабуся оточена любов’ю і турботою, дай боже кожному так доживати віку. У хаті тепло, завжди сита і доглянута. А найбільше радості приносять правнучата – 13-річна Іванка, 9-річна Світланка і 7-річний Дмитрик, які проживають разом з нею.
– Наша мама, бабуся, прабабуся, прапрабабуся прожила непросте життя, але берегла найкращі людські цінності. Вона добра, лагідна, турботлива берегиня і заступниця. Її молитви і мудрі настанови допомагають йти життєвими стежками, – говорять про ювілярку рідні.
З життєпису днів Марії Іванівни можна написати книгу. Але вона своє життя особливим не вважає. Просто потрібно було зуміти не розгубити людяності, дружелюбності, один одному допомагати, Бога шанувати. Ось це і є секрет її довголіття.
Автор: Олеся МЕЛЬНИЧУК.
