Навкруг росте насильство і зневіра,
Засилля москалів, мов дикої орди.
Стріляють танки і стрясає світ картеч,
Путін заніс над Україною
Весь закривавлений людською кров'ю меч.
Руїнами стають містечка.
Наругу й страх від мін, снарядів
Терплять і села, потерпаючи від «градів».
Москаль вважає Україну за раба?!
Скажи ж ти, вороже, за що?
Чи є стражданням міра? Кремлівськії кати!
Куди поділась ваша в Бога християнська віра?
Хай буде проклятий Донбас!
І проклята його утроба,
Що породила виродків на світ.
Чом не бояться і не вірять в Бога?
Хто людям зможе дать на те одвіт?
Через міські вали невпинно, знов і знов,
Щоденно і щонічно б'ють гармати.
І знов потоком плине кров
І безкінечні трупи змушена земля приймати.
Для чого нам тая війна?
Той біль, наруга, та ганьба?
Які жахи на Сході ще побачим,
Коли замовкне грім гармат?
Скарай, Боже, усіх, хто винен в тім!
Прокинься, враже, зупинись,
Почуй, як материнське серце плаче…
Тебе, напевно, враже, теж родила мати.
Якщо у тебе є душа – полегши їй страждання.
Тож за твої гріхи вона страждати мусить.
Ти сієш смерть.
Ти зруйнував житло
Людей тепер бездомних, що із дітьми на руках
Біжать, їх плач нестерпний всюди!
Душа твоя розхристана, нечиста,
Ти перевершив і фашиста!
О Боже! Україно!
Невже безсила владная рука?
Невже не знайдуться
для порятунку сили?
Президенти? Депутати? Схаменіться!
Кого підтримуєте ви?
Що діється між вами?
Ви рідну землю топчете ногами,
Ту, що нам предки берегли.
Боже! Доки люд наш буде боязкий?
Просте прохання наше – гріх.
Укороти сепаратисту вік!
Автор: Іван ПАНЧУК.
2018 р.
