Здобуття нових знань у житті молодої людини відіграє дуже важливу роль, особливо саморозвиток. І, оскільки зараз триває дистанційне навчання та існує багато ускладнень, ми успішно їх долаємо, а це вже одне із значимих досягнень. Як студент-журналіст, намагаюсь активно працювати над собою, писати тексти, хоча іноді це вдається досить нелегко. Стараюсь багато читати, спілкуватися з людьми різних професій та фахових рівнів, опановувати будь-які теми та дізнаватись якнайбільше корисної для цього інформації. В цілому професія журналіста вимагає чимало самостійної праці та практики. Тому, на пропо-зицію редактора “Голосу Лановеччини” Наталі Гамери написати статтю про навчання студентів в умовах карантину, погодилась без вагань.
Я студентка першого курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. В легендарний і красивий Львів закохалася ще з дитинства, хоч і люблю свою рідну Борщівку. За підсумками ЗНО, у Тернопільський виш проходила на бюджетну форму, але вибрала місто своєї мрії, хоч і комерційне навчання. На час карантину залишилася жити в гуртожитку. Підпрацьовую паралельно у кол-центрі мобільного зв’язку.
Хто б міг подумати, що на три місяці ми станемо студентами онлайн… Заліки, іспити, семінари… І все це – дистанційно. Мені бракує живого спілкування, бракує людей, з якими розмовлятиму не в скайпі, зумі чи будь-якому іншому чаті, а саме наживо. З іншого боку ми побачили, що соцмережі можна використовувати для навчання, почали цінувати життєві миттєвості, опанували тонкощі дистанційної роботи. А головне – почали більше цінувати різні побутові дрібниці, які раніше сприймали як належне, та визначили головні життєві пріоритети.
Ланівчанка, першокурсниця факультету психології Львівського національного університету ім.І.Франка Еля Ткачук розповіла: “Пари проходять щоденно, лекції, семінари, всі завдання надсилають на електронну пошту. Зворотнього зв’язку з викладачами майже немає, тому важко дізнатись, у скільки балів оцінили роботу, чи можна щось виправити, чи є якісь проблеми. Однак, така співпраця не зі всіма викладачами. Завдань дуже багато, здається, що значно більше, ніж було б в університеті. Зі стипендією проблем не виникає, виплачують вчасно. Також великий плюс, що навчання проходить вдома і не потрібно проходити великі відстані в пошуках аудиторій та поспішати на пари з самого ранку. Дуже не вистачає живого спілкування та звичного ритму навчання. Вимушена ізоляція змусила змінити погляди та ставлення до багатьох речей, навчила цінувати здоров’я, час, проведений з близькими й рідними, та приємні дрібнички.”
* * *
Як проходить навчання в Київському націона-льному медичному університеті ім.О.Богомольця, поділилась студентка 4 курсу за спеціальністю “лікувальна справа” Марія Ткачук (із Передмірки). Дівчина каже, що використовує власний сайт вишу, чат у телеграмі та платформу Zoom. Викладачі надсилають надзвичайно багато завдань та великий обсяг матеріалу для ознайомлення. Дуже шкодує, що відсутня зараз така необхідна для майбутніх медиків практика в лікарнях. Тому для неї дистанційне навчання не має плюсів, оскільки бажає працювати з пацієнтами, комунікувати з людьми. Проте радіє, що з’явилася можливість більше спілкуватися з рідними. Стипендію також не затримують. Бажає якнайшвидше повернутися до повноцінного навчання.
* * *
У Тернопільському національному університеті ім.В.Гнатюка на 3 курсі хіміко-біологічного факультету навчається Софія Шевчук (із с.Великі Кусківці). Навчання онлайн проходить продуктивно, за допомогою платформи Moodle, додатків Viber, Zoom. Готові завдання відправляють на електронну пошту викладачам. Працюють зі зворотнім зв’зком. Найбільші труднощі виникають у тому, каже Софія, що вдома часто відволікається на домашні справи і важко сконцентруватись, бо велика сім’я. Доводиться багато часу проводити за комп’ютером чи з телефоном, адже тексти відкривають у зручний для викладачів час. Часто виникають труднощі з перевантаженням системи, може закрити сторінку, коли пишеш тест, а відновити її забирає ще вдвічі більше часу. Як і всім, Софії дуже не вистачає живого спілкування з одногрупниками, друзями, а ще – гуртожитського життя та просто буденної суєти у великому місті. Дівчина виділяє основний плюс навчання онлайн – це можна бути на парі через один клік та з горнятком теплого чаю в піжамі, а стипендію використати не на проїзд у маршрутці.
* * *
Кожен із нас переживає карантин по-різному. Варто тільки визначити для себе позитивні сторони у дистанційному навчанні. Студент 3 курсу Київського національного економічного університету Денис Волянюк (із села Борсуки) радий, що тепер може більше часу проводити зі своєю сім’єю та при цьому продуктивно вчитись. Попри регулярні завдання від викладачів та місткий обсяг виконаних робіт, знаходить час для цікавих книг, на перегляд улюблених серіалів, має можливість займатися спортом на свіжому повітрі та розділити захоплення з рідними людьми. Великим мінусом карантину вважає погіршення якості навчання, оскільки велика кількість студентів не серйозно ставиться до дистанційної форми та не виконує завдань. А тут важливо: яке ставлення до здобуття знань, такі й спеціалісти будуть у майбутньому. Головне емоційно витримати самоізоляцію та обмеження, пов’язані з цим процесом.
* * *
Не легше переживає карантинне навчання і першокурсник факультету ветеринарної медицини та біотехнологій Львівського національного університету ім.С.Гжицького, ланівчанин Ростислав Гоменюк. Навчальний процес проводиться у них на сервісі google клас, оцінюють за 5 бальною шкалою. Спочатку важко було справитись з надмірною кількістю інформації, яку потрібно освоїти, але згодом розпланував свою роботу і вже звик до такого ритму. Час для виконання завдань обирає самостійно. Стипендію виплачують вчасно, без затримки. Однак, дуже не вистачає університету, живого спілкування з однокурсниками та викладачами, адже на парах вони подають інформацію набагато краще, аніж онлайн. Вдома деколи виникають технічні труднощі, через які немає можливості вийти на зв’язок з викладачами. Наприклад, зникнення електроенергії майже на цілий день чи “підвисає” інтернет. Тільки звик до Львова, паралельно з навчанням підпрацьовував, а тут раптом життя внесло свої корективи. Карантинні обмеження змусили юнака, як і більшість його ровесників, цінувати свій час та спілкування не з монітора. Хоча й усвідомив важливість соцмереж для дистанційного навчання. Але студентського життя по-домашньому не сприймає, бо потребує якісної освіти.
Не зважаючи на спеціальність, яку ти обрав, та курс навчання, онлайн освіта – це все ж таки важко. Ми обмежені в живому спілкуванні з викладачами та одногрупниками, не можемо піти в парк після занять, сковані певними рамками і втратили масу щасливих неповторних миттєвостей студентського драйву. Але, попри такі складнощі, варто завжди знаходити позитивні сторони. Хай навіть сидячи вдома з чашкою теплого какао і втрачаючи зір, втупившись у монітор чи дисплей смартфона. Ми зрозуміли, наскільки важливо цінувати кожну дрібничку, кожен, хай навіть маленький, успіх, натомість обставини непереборної сили сприймати як урок, що додав досвіду. Потрібно завжди говорити те, що відчуваєш, насолоджуватись кожним моментом, хвилинкою, цінувати кожного, хто приходить в наше життя, адже щастя в таких простих речах. Треба цінувати рідних, проводити час з найдорожчими по максимуму, слухати і вміти чути, підтримувати та прислухатись.
Кожен сам творець своєї долі. Ніякий вірус не переможе нашу мрію, якщо ми дійсно наполегливі у своїх прагненнях.
Автор: Тетяна БАРВА,
студентка факультету журналістики.
