28 серпня, в день Успіння Пресвятої Богородиці, на святкову літургію до храму приїхало багато людей – вихідці з села, меценати, краяни; зійшлося чимало сільчан. Велична подія – освячення новозбудованого храму зібрала тут більше трьохсот вірян. Урочисто і по-святковому велично пройшла церемонія освячення новобудови, яку здійснили Архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор, Єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній у співслужінні з 36 священиками з Лановеччини, Тернопільщини, Хмельниччини. Не обійшлося і без нагород: за заслуги перед Помісною українською православною церквою та побожним народом орден Архистратига Михаїла владика Нестор вручив настоятелю храму о.Івану Борису, на плечі якого в такий непростий час лягла важка ноша – будівництво Божого дому; таким же орденом (до слова – це найвища нагорода в Православній Церкві України) нагороджено найбільшого мецената Осипа Гасюка, фінансовий вклад якого у будівництво храму безцінний. Окрім цього, Осип Амброзович сприяв технікою, а його працівники брали активну участь в будівництві на різних етапах; колишніх депутатів Верховної Ради Михайла Головка, Ігоря Побера, начальника Держпродспоживслужби в Тернопільській області Василя Хомінця, старосту церкви Петра Домбровського, Оксану Матвеєву. Медалі св.Архистратига Михаїла владика Нестор вручив сільському голові Аркадію Сенику, підприємцю Юрію Кравчуку, проскурниці Вірі Тивонюк, бухгалтеру Ніні Федчук, прот. о.Віктору Квасу – вихідцю зі Снігурівки, який подарував краянам проект храму. Грамоти з відзнаками отримали голови Вишнівецької й Борсуківської громад Володимир Кравець та Іван Друзь. Окрім цього, грамотами від блаженнішого Епіфанія нагородили міського голову Романа Казновецького, колишнього голову РДА Юліана Сіранта, директора ПП «Захід-Агроінвест» Василя Гарача, Зіну Вітрук. За побожну працю на благо храму єпархіальні грамоти від владики Нестора отримали бригадири Степан Чіхман та Ігор Сідляк.
Для снігурівчан освячення новозбудованого храму – дійсно велике свято. Цього дня вони з нетерпінням чекали більше чотирьох років, відтоді, як на Великдень,12 квітня 2015 року, вогонь до тла спопелив столітню дерев’яну церкву. Тоді, пригадують сільчани, рятувати святиню збіглися усім селом, але зарадити лиху не вдалося. Та люди не опустили руки, твердо вирішили, що як би важко не було, будуватимуть Божий дім, і стали вагомою підтримкою для настоятеля о.Івана. Буквально за чотири місяці навпроти згорілого храму побудували капличку для богослужінь, а 5 вересня 2015 року заклали наріжний камінь на місці будівництва церкви.
Ця трагедія ще більше згуртувала село, люди родинами активно долучалися до будівництва: хтось фізичною працею, хтось ходив від хати до хати, від села до села, збираючи кошти, хтось готував обіди робочим. Дружньою сільською родиною, завдяки пожертвам численних спонсорів і меценатів, постав величавий храм, який золотаво виблискує своїми куполами, зі смаком оздоблений усередині, невимовно красивий і сучасний. Справжня нагорода за все, що людям довелося пережити.
Емоції переповнювали сільчан, сльози на очах були в старшого покоління і молоді. Того дня вони були по-особливому красиві: у вишиванках, з квітами прийшли піднести подяку і хвалу Всевишньому.
– Словами важко передати ті емоції, які переживаємо сьогодні. Велика радість, безмежне щастя, – ділиться снігурівчанка Софія Довгалюк. – З волі Господньої та завдяки пожертвам меценатів ми маємо таку святиню-красуню…
Високоповажних гостей вітали хлібом-сіллю. Спочатку владики освятили престол, потім храм всередині і ззовні. У церкві витала піднесена атмосфера, святковості додавав мелодійний спів церковного хору під керівництвом Людмили Жигайло. Пісня, яку пані Людмила присвятила спаленій святині, не залишила байдужими нікого. На молитву приїхало чимало вихідців зі Снігурівки, яких доля розкидала по всій Україні, але коли трапилося лихо, без вагань жертвували кошти на зведення нового храму.
Помітним було хвилювання настоятеля о.Івана Бориса, який з перших днів після пожежі щиро вірив, що з ласки Господньої збудують нову церкву. Цього дня він був щедрий на теплі та вдячні слова меценатам, землякам з України і з-за кордону, людям, яких вразила історія спаленого храму, всім, хто своєю щирою пожертвою допоміг зробити велику добру справу у славу Божу та на користь краянам. Окрім нагороджених орденами, медалями, грамотами, о.Іван називав десятки прізвищ людей, чия пожертва – безцінна. А ще, як зазначив, є сотні жертводавців, які привозили кошти, не називаючи навіть своїх імен, мовляв, якщо права рука дає, нехай про це не знає ліва:
– Господь послав нам нелегкі випробування, але не залишив наодинці з ними. За декілька днів після пожежі у мене було уже все необхідне для проведення служби божої. Вдячний за підтримку єпархії і особисто владиці Нестору, який підтримував на всіх етапах будівництва, священнослужителям з району і області, які також допомагали фінансово. Нехай Господь береже ваші сім’ї, посилає свої ласки і щедроти.
Під час своєї проповіді митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній відзначив велику роботу і жертовність громади села на чолі з настоятелем:
– За досить короткий час ви змогли побудувати чудовий храм. Дай Боже, щоб тут ваші родини знаходили спокій і умиротворення, адже набагато важливіше побудувати храм Господній у своїй душі, ніж на землі. Чого й бажаю вам.
Автор: Олеся МЕЛЬНИЧУК.
З історії спаленої церкви:
Зведення храму Успіння Пресвятої Богородиці розпочали в 1914 році. Кошти на це збирала громада. Однак будівництву завадили війни: перша світова та громадянська. Його відновили аж у 1923 році. Освячення церкви відбулося 28 серпня 1927 року. За Польщі священиком був Бичковський. У 1961 році храм закрили. Під час релігійних свят сільська влада за вказівкою з райкому примушувала людей виходити на різні роботи, особливо під час Великодніх свят (перебирати картоплю, сіяти та інше). Майже через 30 років, 21 листопада 1988 року церкву знову відкрили. Громада села відремонтувала її. За роки незалежності священиками були Стефан Черняк та Іов Мельник. Уже близько 20 років настоятелем церкви є Іван Борис. Він згуртував громаду навколо будівництва нового храму.
