На Лановеччині не так багато джерел, звідки люди масово набирають воду. Важливим є його розташування. Одним із таких місць є Мурована криниця у Вишгородку. Це село з легендарною історією. Перша писемна згадка про нього міститься в іпатієвському літописі під 1152 роком. Якби всі факти, відомі краєзнавцям, історикам і місцевим старожилам скласти до купи, вийшла б об’ємна книжка. Наразі такого ентузіаста тут ще не знайшлося. Хоч цікавої інформації в різних людей є достатньо. Щоправда, дещо про Вишгородок, який в літописну епоху називали «городком Вигошевим», читаємо в одному з розділів “Історії Лановеччини” (2011) за авторства Галини Стасюк (колишня голова сільської ради, нині покійна).
Що стосується виникнення нині популярної «Мурованої криниці», то Галина Іванівна пише: «Захопивши у 1240 році Київ, орди Батия рушили на Галицько-Волинське князівство. Укріплення Вигошева було зруйноване, а мешканці його винищені. Ось яку легенду розповідав прадід Г.М.Мілевського — Михайло. «Монголи захопили Вигошів, і їх застала зима. Тому по одному воїну було розквартировано в оселях вигошевців. Перед Пасхою прийшов наказ хана знищити місцевих жителів. Всім наказали на Великдень йти до церкви. Там їх по-звірячому вбили. Лишилась тільки одна велика сім’я, в якій квартирував зиму чужоземець. Він пошкодував своїх квартиродавців, сказавши, щоб вони не йшли до церкви, а заховались. Так вони залишились живими і продовжили рід Вигошева. Але земля не могла витримати крові і сліз вбитих, а тому на 40-й день після їх смерті пробились джерела біля підніжжя церкви Різдва Пресвятої Богородиці та старої церкви, яку ми тепер називаємо «Мурована криниця».
Назву таку криниця отримала, очевидно, від того, що місцевість тут горбиста, тому мурували стіни-укріплення. Ще досі в селі збереглися такі мури, зокрема й поблизу криниці.
Про вишгородоцьку водичку з відмінними смаковими якостями слава шириться дуже давно. Подружжя Хращевських — Євгенія та Віталій, які живуть на вулиці Передмістя біля Мурованої криниці, кажуть, що цією вуличкою пролягав шлях на Крем’янеччину, в Почаїв. Ним часто їхали та йшли паломники, зупинялися біля джерела вмитися, спрагу втамувати, відпочити. І зараз тут бувають навіть черги з бажаючих набрати цілющу воду. Особливо в суботу й неділю.
У 1989 році під керівництвом сільської головихи Галини Стасюк та секретаря Ніли Зелененької, за сприяння кандидата до Верховної Ради генерала Шапаренка джерело вишгородяни облагородили: провели труби, облаштували місце для прання, озеленили, загородили. Капличку встановили пізніше, 19 серпня 1995 року за керівництва голови колгоспу Євгена Прасоля. Тут щорічно на Водохреща святять воду, бо джерело струменить і в найлютіші морози. Прибирають навколишню територію здебільшого мешканці Передмістя.
Кажуть, що до сільської ради начебто зверталися охочі побудувати тут свердловину для видобутку мінеральної води, однак власники прилеглої земельної ділянки тоді не продали її. Але ця інформація не підтверджена фактами. За результатами санітарно-мікробіологічного дослідження, яке проводили у 80-х роках працівники районної санстанції з ініціативи Василя Яблонського, вода тут м’яка, не містить важких металів, придатна для щоденного споживання.
З часу, як облаштовували територію біля джерела, вандали зняли металеву огорожу, вже зігнили дошки, та й лавку пора замінити, сходи поправити, озеленити, капличку поремонтувати. Декілька разів Хращевські залишали посудину для подорожніх, щоб могли води напитися, врешті, приварили на ланцюг кружку з нержавійки. Просять також, аби люди не смітили тут, бо екологія впливає на якість води.
Місцевий староста Іван Кізюк виявив намір впорядкувати джерело й облагородити територію. Тож планують встановити скриньку для пожертв. Але щоб не було спокуси вандалам, гроші забиратимуть щодня.
Минулої неділі, коли я набирала воду одночасно з підприємцями, що поверталися з лановецького базару в Тернопіль, вони сказали, що готові жертвувати кошти для впорядкування джерела, де постійно набирають воду, бо вона смачна. Впевнена, що для такої благородної справи знайдуться ентузіасти й серед місцевих.
Наталя ГАМЕРА.
