Ціль нашого візиту — не лише познайомитися з цікавими і неординарними борщівлянами, щоб згодом на шпальтах районки розповісти про них вам, шановні читачі, а в період передплатної кампанії вкотре нагадати про себе, проаналізувати, чим цікава газета людям, почути критику і поцікавитися, що б хотіли читати сільчани.
З листоношею Русланою Самарою ведемо розмову про те, в яких умовах сьогодні доводиться працювати пошті та як виживати. Розповідає, що непросто «робити» передплату, пропагувати людям друковане слово в той час, коли Інтернет-мережа заполонила світ і будь-яку інформацію сільчани можуть почерпнути там. А що ж газети? І який відсоток людей все ж таки надає перевагу друкованому засобу масової інформації? Пані Руслана зауважує, що за 14 років роботи листоношею передплата скоротилася майже втричі. Якщо раніше на 14-кілометровий маршрут виходила з двома величезними сумками, набитими періодикою та листами, то сьогодні в неї одна, та й то «худенька» сумка. Люди перестали хотіти читати і привчати до цього підростаюче покоління. Але з приємністю зазначає, що наш рідний «Голос Лановеччини» займає лідируючі позиції за кількістю передплат (28) серед обласної та всеукраїнської періодики, якої виписують лише по декілька примірників. Нам приємно, що місцевою пресою борщівляни не нехтують, однак хотілося б, щоб «Голос…» звучав у кожній домівці.
Йдемо у школу. Від листоноші дізнаємося, що у вчителів місцева преса в пошанівці. Багато хто з них діляться досягненнями й успіхами своїх учнів на сторінках газети. Дехто десятиліттями не зраджує «Голосу…». Наприклад, сім’я педагогів Ярослави та Степана Дмітращуків з районкою «дружать» більше 30 років, ще з тих часів, як був «Будівник комунізму».
Ярослава Григорівна зізнається, що тижневик допомагає їй у підготовці до уроків, а ще — на пізнавальних статтях частенько будує години інформаційного спілкування з учнями:
— Районка у всі часи була об’єднуючим вогником для людей. Розповіді про кожне село, видатних особистостей, людей праці, історичні нариси, досягнення і розчарування, людські проблеми, болі, тривоги, — все це та багато цікавого було і є на шпальтах газети. Вона допомагає також і у вихованні підростаючого покоління: часто використовуємо на уроках, вчимо аналізувати матеріали і шукати раціональне зерно. Мені дуже імпонують цитати видатних людей, які працівники редакції так мудро, відповідно до тематики номера, підбирають. Завжди беру їх на озброєння. Приємно, що й мої дописи неодноразово друкували. Щоп’ятниці у нашій сім’ї своєрідний ритуал: ми сідаємо за читання «Голосу…» від першої сторінки — до останньої.
Хороші відгуки почули й від Світлани Горошко, яка передплачує часопис більше десяти років. Оформляє передплату відразу на рік, бо, каже, тоді може скористатися правом на пільгу — подати безкоштовно привітання рідним з днем народження чи оголошення. А цьогоріч ще й взяла участь у розіграші. Правда, фортуна не посміхнулася пані Світлані, але вона не засмутилася, бо це ж лотерея. До вподоби їй тематичні сторінки, поради, пізнавальні матеріали, а коли районка друкує сторінку для сімейного читання «Затишок», залюбки перечитує життєві історії людей, пропускає їх крізь своє серце, бо й сама прожила нелегке життя.
А для Надії Козлюк, яка з «Голосом…» більше 30 років, важливо знати, чим займається районна влада і що робить для покращення життя місцевого населення, тому рубрики «Районна рада інформує», «Райдержадміністрація інформує», «Міська рада інформує» переглядає в першу чергу. Загалом, цікаво їй все, про що друкують у газеті: історичні дописи про вихідців з Лановеччини, про людей праці, обдарованих земляків. Вважає «Голос…» унікальною газетою, бо інформацію, що можна почерпнути на її сторінках, не зустрінеш більше в жодному виданні.
Поспілкувалися ми і з сільчанами, які ніколи не брали до рук районки, бо вважали її не цікавою, але переглянувши тижневик, змінили свою думку й оформили передплату. Дехто не виписує газету через скрутний фінансовий стан, а інші відверто зізнавалися, що жодної газети не передплачують, бо все, що їх цікавить, можуть знайти в Інтернеті.
Приємно, що критики чи негативних відгуків про місцеве видання ми не почули. Але хто б там що не говорив, ми, творці «Голосу…», намагаємося робити все від нас залежне, щоб газета була читабельною, була на вістрі подій району, шукаємо нові теми та рубрики. Віримо, що нам це вдається і дякуємо всім, хто любить «Голос…», передплачує «Голос…» і залишається з «Голосом…».
Автор: Олеся МЕЛЬНИЧУК.
