Про таких, як Юрій, говорять: людина зі слабким здоров’ям, але сильна духом. Він не нарікає на свою долю, а сприймає кожен новий день як подарунок, шукає позитивні моменти у нелегких буднях, щиро радіє своїм найменшим успіхам, хоче бути корисний людям. І хоч доля частенько підкидає випробування на стійкість, мужність, витривалість, – з усмішкою долає їх, щоб рухатися далі, бути гідним прикладом для наслідування. Прикладом того, як людина з обмеженими можливостями, завдяки своїй наполегливості і завзяттю знаходить своє місце в житті. А ще – вчить молоде покоління із вадами здоров’я не впадати у відчай, незважаючи на різні виклики долі, впевнено крокувати назустріч мрії…
Невтішний діагноз – ДЦП, що лікарі поставили в дитинстві, змусив Юрка жити по-іншому, ніж його ровесники, виборювати кожен крок, надіятися лише на власні сили та брати від життя все найкраще. Хлопчик ніколи не вважав себе якимось особливим чи не таким як його ровесники, а жалість і поблажки – не терпів, зростав розумним і допитливим хлопчиком. Завжди відчував надійне плече батьків та старших братів. Два роки навчався у Лановецькій ЗОШ №1. Коли у Тернополі відкрили школу для дітей з ДЦП і наслідками поліомієліту, батьки віддали туди на навчання. Їхні серця щоднини були в тривозі за сина, однак він без жодних проблем влився у колектив, знайшов багато товаришів. Його любили за творчу вдачу, неординарність, дружелюбність, доброту. Серед учнів закладу був затійником масових заходів. Залюбки брав участь у різноманітних фестивалях, конкурсах, хотів проявити себе, чогось досягнути…
Хороший педагог і мудрий психолог
По закінченню інтернату, Юрій знову стояв перед вибором: куди піти навчатися? Оскільки його змалку вабили цікаві мандрівки, любив подорожувати і пізнавати світ, вирішив вступати на географічний факультет (спеціальність туризм і географія). Навчався добре, мріяв стати педагогом і навчати дітей. Здобувши освіту, повернутися туди, де пройшли його кращі дитячі роки і життєві університети, де його любили і поважали, зрештою, туди, де він був потрібний – в інтернат, але уже вихователем, хотів допомагати дітям знайти себе у соціумі, повірити у власні сили. Вже чотирнадцятий рік працює з дітьми у Тернопільському обласному навчально-реабілітаційному центрі, любить свою роботу, робить будні своїх вихованців цікавими, насиченими пізнавальними заходами, а ще – власним прикладом вселяє надію на те, що й діти з вадами здоров’я можуть реалізувати свої життєві потреби. Невтомний оптиміст стимулює їх брати участь у спортивних змаганнях, відвідувати секції, влаштовує вихованцям дискотеки. Планує дозвілля так, щоб вивести їх за межі інтернатних стін і показати, як багато цікавого і красивого є навколо нас.
– Ви собі не можете уявити, які емоції переповнювали дітей, коли вони побували у театрі, – розповідає педагог. – А як горіли щастям очі, коли вони бували на концертах відомих зірок естради Ніни Матвієнко, Василя Зінкевича, Романа Скорпіона та інших, коли брали автографи і робили селфі. Це для них – незабутні враження на все життя…
Юрій не боїться труднощів і вчить переборювати внутрішні страхи інтернатівців. Справжнім випробуванням для вихованців було сходження на Говерлу, але вони його витримали. Більше того, зійшли на вершину навіть скоріше, ніж цілком здорові люди. Також із учнями випускної групи їздили на екскурсії в замки Львівщини, були у Меджибізькому палаці, на вінницьких водоспадах.
А віднедавна (з грудня 2018 року) працює дефектологом в інклюзивному центрі у Ланівцях. Зізнається, давно мріяв, щоб для земляків з особливими освітніми потребами відкрили такий заклад. Один день в тиждень приїздить у рідні Ланівці й працює з дітьми. Свою маленьку мрію Юрій уже здійснює – він дарує дітям щастя, від цього заряджається позитивною енергією.
– Педагог-дефектолог повинен не лише віддаватися професії, а й уміти розгадати дитячу душу, зазирнути у її найпотаємніші куточки, аби зрозуміти і допомогти, – вважає співрозмовник.
Юрій займається самоосвітою – вивчає аномальні процеси, що відбуваються в людському організмі, а щоб стати дипломованим дефектологом-ортопедагогом вступив у Київський педагогічний університет ім. М.Драгоманова. Зізнається, інколи не вистачає часу здійснити заплановане, однак задоволений, що може приносити користь людям.
Філотаймія – не хобі, а стиль життя
Любов до колекціонування Юрію прищепили брати, які збирали метеликів, марки. Його ж захопив цікавий світ календариків, і, зокрема, на політичну тематику. Добре пам’ятає свій перший календарик від партії «Яблуко», що подарував йому батько ще у 2002 р. За 17 років у колекції філотайміста більше трьох тисяч календариків вузькопрофільної політичної тематики, жоден з яких не повторюється. Вагоме місце відведено політичним діячам Лановеччини. Окрім цього, є близько 700 – на тему архітектури, живопису, туризму, мистецтв і подарована колекція календариків про тварин. Також збирає ручки, олівці, пакети від різних політичних партій, має подаровані колекції відкриток та етикеток від сірникових коробок.
– Завдяки цьому захопленню в мене з’явилося безліч друзів-колекціонерів зі всієї України і навіть за кордоном. Ми багато спілкуємось, обмінюємось думками щодо організації виставок, відвідуємо з’їзди колекціонерів, під час яких з’являється чимало свіжих ідей і планів, – розповідає. Цікаво, що в Україні всього 25 колекціонерів займаються календаристикою, і лише 7 – віддають перевагу політичній темі.
Юрій – активний член клубу колекціонерів, що діє при арт-клубі «Коза» у Тернополі. А минулого року в інтернатному закладі, де працює, відбулася його перша виставка «Царство календариків», на яку завітали друзі, колеги, учні:
– Я навіть не очікував такого зацікавлення моєю виставкою, такого піднесення і успіху. Присутні із захопленням розглядали все, розпитували, фотографувалися, приносили свої маленькі колекції . Особливо це було цікаво дітям. Хто-зна, можливо серед них росте майбутній великий колекціонер…
У планах на майбутнє – організувати виставку в Ланівцях, на яку запросить представників різних політичних партій краю та їхніх лідерів.
Пізнавати Україну – найбільше захоплення
– Люблю подорожувати. Це надає наснагу, позитивні емоції, тоді моя душа по-справжньому відпочиває, – так говорить про своє улюблене заняття герой розповіді. Ще з юнацьких років його вабила краса рідної України, її природа. Тоді поставив собі ціль: відвідати пам’ятні місця України. Наразі мандрує Тернопільщиною. Побував уже в усіх районах області, звідки завжди повертається з пам’ятними для себе подарунками – географічними картами місцевості та районною газетою. Юрій Нечай завжди відвідує державні установи, знайомиться з місцевими керівниками, цікавиться історією, пам’ятками архітектури і культури, шукає місцеві календарики, якими щоразу поповнюється його колекція. Також Юрій вітає активний відпочинок, мандрівки в гори і морське повітря.
Історія роду Нечаїв – цікава і неоднозначна
В душі цей невтомний колекціонер – щирий патріот. Переймається подіями, що відбуваються в Україні, хоче бачити її квітучою, особливою, яка б не рівнялась на інші країни, мала свою ідентичність, зберегла мову, історію, культуру. Але куди б не закинула доля, серце його належить Лановеччині, найкращому куточку на землі. Тому мріє повернутися в своє рідне місто і будувати Україну тут.
В 2012 році Юрій активно почав цікавитися історією свого роду, корінних жуківчан. Ця тема вимагала багато праці, зусиль, часу. У пошуках інформації «піднімав» архіви, спілкувався зі старожилами. За ці роки багато чого досліджено і впорядковано. Наразі, родинне дерево Нечаїв нараховує близько 900 чоловік. Цікавим фактом, дослідженим Юрієм, є те, що всі Нечаї, які мешкають у Лановецькому районі, – вихідці з Жуківців, а більша половина села корінного населення до сьомого коліна – його родичі. Більше того, ниточки родовідного дерева привели до висновку, що його мама і тато – далекі родичі… Також він збирає історію с.Жуківці, а в недалекому майбутньому мріє упорядкувати і видати книжку «Історія села крізь призму роду Нечаїв».
У невтомного ланівчанина ще дуже багато планів і цікавих задумів. Жодної хвилинки не сидить на місці, постійно в пошуках чогось нового, незвіданого. У клопотах і справах проходять його будні, але він щасливий, бо може бути корисний людям, дарувати добро тим, хто найбільше потребує і робити світ хоч трішечки добрішим – в цьому сенс його життя.
