Звісно, мені, як водійці, не минути відомий магазин «Автомаркет», де різноманітний та найбільший асортимент автотоварів у місті. На прилеглій території — і мийка, і шиномонтаж, і СТО. Тут можна придбати також мототехніку, електросамокати та ін. Зручне розміщення даного сервісного комплексу послуг для автолюбителів приваблює не лише місцевих, а й транзитних водіїв. Що характерно: водії зупиняються тут навіть просто попити смачну каву, беруть її з собою в дорогу. Нерідко запашний напій з «Автомаркету» в редакцію доставляє чоловік нашої працівниці.
Про бджолину аромотерапію Миколи Оришкевича ще декілька років тому першим розповів саме «Голос Лановеччини». Майстер власноруч виготовив унікальний вулик-церкву та встановив на пасіці. Люб’язно пропонує відвідувачам апітерапію та поспати на бджолиних вуликах. Це чудовий релакс для відновлення енергії та сил, сеанси лікування біоенергетикою. То правда. Ми спробували. Сподобалось. Сім’я Оришкевичів — надзвичайно позитивні, щирі та щедрі люди, а їхні продукти бджільництва, якими охоче пригощають, виготовлені з любов’ю, тож смакують і лікуються ними не лише в Україні, а й передають за кордон.
Рівноапостольному князю Володимиру Великому в Україні споруджено 8 пам’ятників. Один із них є окрасою центральної площі міста Ланівці. Це одна із туристичних локацій, де люблять фотографуватися гості міста та відбуваються урочистості загальнодержавного змісту.
У ногу з часом рухаються і наші маленькі Ланівці… На фасаді однієї із будівель встановлено гігантський годинник. Його діаметр сягає трьох метрів. Уночі механізм підсвічується.
Німці зайняли Ланівці 3 липня 1941 року. У серпні почали створювати у центрі міста ґетто, у якому було близько 2000 мешканців. Про життя в гетто та його знищення описано в англомовному виданні «Меморіальна книга мучеників Ланівців, які загинули під час Голокосту».
2 серпня 1942 року німецька окупаційна влада віддала наказ знищити всіх в’язнів лановецького гетто. На околиці містечка було розстріляно 3587 осіб. Ще 1,5 тисячі було відправлено до сусіднього Вишнівця і там теж знищено. Сьогодні у Ланівцях розташований некрополь євреям, котрі були розстріляні під час нацистського окупаційного режиму. На місці поховання встановлено пам’ятний знак.
На День міста, який святкуємо 28 липня, у Ланівцях виступають відомі українські гурти, свої таланти у сферах культури демонструють місцеві активісти, традиційними стали вело-, мотопробіги, відзначення кращих людей, вручення грошових винагород дітям за перемоги у різного роду конкурсах, фестивалях, олімпіадах, спортивних змаганнях, а також щороку міська рада відкриває у Ланівцях нові суспільно важливі локації для комфорту жителів громади та гостей.
До буремних дев’яностих Ланівці були промисловим містечком з багатьма заводами, фабрикою. Сьогодні, як свідчить статистика, воно належить до категорії міст із сприятливою екологічною структурою (передусім, завдяки закриттю/знищенню промислових підприємств). На території міста сьогодні успішно функціонує чотири елеватори різних власників. У сезон до зерносховищ курсує безліч вантажівок, які нерідко утворюють черги у сотні метрів, а то й кілометрові.
А ще на Лановеччині набуває популярності встановлення приватних сонячних електростанцій. Енергія від сонця — це економічно ефективний бізнес в Україні.
У день 575-річчя міста Ланівці, 28 липня, відбулося відкриття Культурного центру Єловицьких, що став однією із привабливих візитівок нашої громади. Це перший проєкт за швидким грантом, реалізований у співпраці із Програмою DOBRE.
Звідки така назва? Центр Єловицьких названо в честь родини, якій у 1444 році польський король Казимир IV Ягелончик своєю грамотою подарував Ланівці. Саме Єловицькі є засновниками Лановець.
Центр Єловицьких сьогодні — це сучасний мультимедійний простір, мега крута платформа для проведення зустрічей, організації заходів, створення культурного продукту. За неповних два роки тут провели близько 400 заходів, приймали закордонні делегації, тут постійно тусується прогресивна, ініціативна й дієва молодь, люблять проводити дозвілля представники срібного віку. Центр Єловицьких визнаний одним із кращих та набув популярності в Україні, про його роботу й активність схвально відгукуються іноземці, які хоча б раз відвідали лановецьких єловицьких.
На літеру «ж» можна було б написати про життєдайне жито, лани якого рясніють у нашій громаді, чи жаб, галасливі діалоги яких вечорами жаботять на місцевих ставках. Але, мабуть, не всі навіть у нашому містечку знають про житло за програмою молодіжного будівництва. Стоїть собі будиночок на околиці міста, молоді деревця навколо, квіти, грядки. Сім’ї, що придбали тут житло, вже виплатили кредити за нього, давно стерлося з пам’яті, як урочисто чиновники перерізали стрічку й вручали ключі життєрадісним, щасливим власникам квартир. Свідком цієї події були, звісно ж, і журналісти «Голосу Лановеччини».
Зоосад ще за мого дитинства був візитівкою Лановець. Екзотичні звірі, птахи, види флори, ландшафтний дизайн вабили “любопитних”. Мабуть, не було такого відвідувача, за яким би не гналися надокучливі страуси. А без крикливих павичів жильці прилеглих багатоповерхівок, де жила і моя сім’я, не уявляли й дня. Вони поважно гуляли територією, нерідко дразнячи мавп та інших невільників у вольєрах. Нам, школярам, дозволяли допомагати прибирати тут, годувати тварин і птахів, любуватися численною колекцією кактусів. Ми часто блукали зарослями парку, збирали ряску в тутешніх водоймах, влаштовували фотосесії та пікніки.
Сьогодні все це в минулому. Через відсутність належного фінансування зоосад потихеньку чахнув, втрачав привабливість і своїх екзотичних мешканців.
Два роки тому на місці старого парку міська рада розпочала комплекс заходів щодо відновлення естетичного вигляду давніх насаджень. Поступово тут створюють нові декоративні деревно-кущові та квітникові композиції, встелили бруківку, провели освітлення вздовж усіх доріжок, розчистили річки, відновили 30 природніх джерел, змонтували містки, встановили альтанки. Ще тривають роботи в зооботанічному саду, але навіть незавершеним, парк уже приваблює відпочиваючих. Хто знає, що тут творилося ще два роки тому, радіє сучасному оновленню. А згодом і звірі з’являться.
Хай би там як український правопис не вдосконалювали, але лановецькі верби, що обвили наш відомий острівок у центрі міста і прикрашають набережну ставу, ніколи ивами не називатимуться. Верби — та й усе. Навколо ставу, біля тих же ив, раніше гуляли индики й пірнали у воду гуси із сусідніх домогосподарств. Зараз їм до ставу — зась.
У Ланівцях два роки успішно діє інклюзивно-ресурсний центр. Близько ста діток нашої громади з особливими освітніми потребами користуються послугами центру. З ними займаються 4 працівників, є власний спеціалізований транспорт — мобільний ІРЦ. Автомобіль обладнаний усіма необхідними корекційно-розвивальними засобами.
Їздити велосипедом чи мототранспортом для ланівчан не завжди буденний вимушений спосіб пересування. У нас традиційними стають тематичні вело- і мотопробіги, зліт байкерів. Тепер і їздунів на гіроскутерах часто можна побачити, особливо на алейках у зоосаду. Всюди гасають дітлахи на роликах і самокатах. Ну, чим не їздуни? Та головне — ми використали правдиве слово на літеру «ї», а ідейка ця, знаєте, як виникла? Так, під час їзди містом у пошуках цікавих локацій і світлин до нашої абетки.
Як гадаєте, що таке Ланівці у Всесвіті? Маленька частинка, йота. Я, ти, він, вона, сім’я, родина, громада, Україна — це атоми Всесвіту. Відомий у світі астроном, професор, доктор фізико-математичних наук, наш земляк Іван Климишин присвятив цій темі чимало своїх наукових праць, видав книги. А його підручники з астрономії та космології вважають найкращими для студентів. Це людина, на честь якої названо астероїд.
О, це улюблена локація молоді і місцевих активістів. Не стільки асортиментом смачних напоїв, тістечок та продуктами швидкого перекусу славиться кав’ярня, як затишною атмосферою, що, подекуди, передає характер і захоплення власника Валерія Собчука — естета, волонтера, патріота, ідейника й організатора суспільно-корисних та важливих заходів у громаді.
На стінах невеличкого приміщення — інсталяція центральної частини Лановець, старовинні й сучасні світлини міста, полички книжок з авторськими підписами, які безкорисливо дають прочитати усім охочим. У «Кип’ятку» є вай-фай, тож можна усамітнитись для фрілансу.
Можемо сміливо пишатися кількістю змістовних літературно-мистецьких видань про Ланівці та Лановеччину. Це авторська книжка Григорія Басюка «Ланівці — місто на чотирьох річках», «Лановеччина: події і люди у визвольній боротьбі ХХ століття» (упорядники Ольга Рудюк та Сергій Лисак), книжка Ганни Кичук “Ланівчани: постаті і долі”, історико-краєзнавчий нарис «Історія Лановеччини», три окремих збірники літературно-мистецького інформаційного альманаху «Лан», над випуском яких працювала активна творча інтелігенція громади. У процесі видання сьогодні наступний том книжки Г.Басюка про Ланівці. Чимало книжок у нашій громаді є про історію сіл від місцевих краєзнавців. А як іще пізнати своє, як не через літературу? Бо, як мудро свого часу висловився український філософ Г.Сковорода «все, що не закарбоване на папері, пропадає навічно».
«Зупиніть, будь ласка, біля млина», — якщо ця фраза прозвучала в Ланівцях, то всі перевізники, в тому числі й транзитного громадського транспорту, знають, де це.
Споруді, яку використовували як млин, уже понад сто років. Зо два десятка її ніхто не експлуатував за призначенням. Нещодавно приміщення купили, переобладнали, але автентичність не зіпсували й назву залишили. Сьогодні тут продуктовий магазин, мотель. Невдовзі відкриють кафе. Біля млина облаштували зупинку громадського транспорту, тут же чатують на пасажирів таксисти.
Набережна ставу — це споконвічне місце спацеру закоханих і мамочок з дітьми, тут релаксують рибалки й усі, хто шукає спокою, тиші майже в серці міста.
Пішохідна зона й освітлення темної пори доби, сплески риби, красені лебеді, шелест листя від вітру… Ідилія. Гармонія. Перезавантаження. Живлення від природи, чи не так?
Торік на набережній встановили майданчик з інклюзивними елементами. Поруч — сучасний воркаут-майданчик для занять спортом просто неба. Реалізація цих крутих речей відбувалася за сприяння Програми DOBRE у співфінансуванні міської ради. А ідея і написання проєктів належать учасникам Молодіжної ради при міській раді, яка виступає генератором і втіленням у реальність багатьох проєктів, спрямованих на покращення комфорту жителів громади і гостей міста, культурного розвитку й пропаганду здорового способу життя.
Зараз на набережній тривають роботи з облаштування мотузкового парку та zip-line.
Зразковий художній ансамбль танцю «Ольвія» — гордість міста у галузі культури. Рівень підготовки вихованців Лановецького будинку дитячої та юнацької творчості вражає не лише професійних хореографів, а завжди викликає захоплення публіки. Вони переможці й призери численних міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів. За багаторічну діяльність «Ольвія» та її незмінна керівниця Ольга Голишева здобули незліченну кількість відзнак і стали світочем у творчому житті талановитим випускникам. «Ольвія» — герой багатьох публікацій у пресі, соцмережах, краєзнавчих виданнях Лановеччини, а днями побачила світ книжка «Майбутнє Тернопільщини — талановиті діти», в якій чільне місце відведено і лановецьким танцюристам.
Хліб завжди був і залишиться продуктом, що не проїдається. Пекарську працю переоцінити неможливо. У Ланівцях до дев’яностих успішно діяв хлібозавод, зараз підприємства такої потужності уже немає. Зате ланівчанам припала до душі продукція міні-пекарні Василя Олеськіва. Хліби з різних сортів борошна, батони, пухкенькі булочки, завиванці, короваї, паски… Мммм, а пончики які тут прикольні… Натуральні продукти, проста технологія, смак, а запах… Ну, просто панацея від поганого настрою. Навіть понюхати випічку достатньо, щоб підзарядити організм. Переїдати ж тіста не варто.
Як же в абетці про Ланівці обійтися без редакції? «Голос Лановеччини» — це регіональний рупор об’єктивної інформації. Круті сходи сторічної будівлі до редакції щодня долають передплатники і читачі, вчорашні та майбутні герої наших публікацій. Ми радо приймаємо на практику студентів, гостинно зустрічаємо своїх ветеранів, колег і друзів. Про нашу редакцію писали українські та іноземні друковані й інтернет видання. Пишаємося, що роботу колективу «Голосу Лановеччини» і журналістів високо оцінюють не лише на обласному, а й всеукраїнському рівнях. Себе рекламувати нескромно, бо звикли бути поза кадром, але ж не про всіх редакторів і журналістів пише Вікіпедія… А ми там є.
Робота у нас здебільшого архівна. Часто в роз’їздах, на різних тренінгах і семінарах, зустрічах та інтерв’ю, у ролі арбітрів між сторонами конфліктів, завжди у вирі масових тусовок і волонтерських рухів. Наслухавшись і перейнявшись проблемами героїв наших публікацій, ми скромно замовчуємо свої та продовжуємо нести громаді професійне редакційне слово.
Я з того покоління, що пам’ятає час, коли по футбольному полю на стадіоні могла пастися і ганяти худоба. Сьогодні центральний стадіон у Ланівцях зразково доглянутий, тут часто проводять регіональні футбольні матчі та інші змагання. Створено умови для тренувань просто неба, а на бігових доріжках зустрічаються і любителі «себе показати, на людей подивитись», і ті, хто традиційно дбає про своє здоров’я. Але в будь-якому випадку добре, що стадіон ніколи не пустує. А спорт у розумінні сучасників — це заняття сильних і сміливих, а не слабаків. Хіба не так?
Турбуватися про тих, хто поряд, мало б бути головним меседжем кожного. Прояв милосердя, теплоти й уваги до одиноких, літніх громадян найкраще демонструють працівники територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). По-народному це «терцентр», або «будинок пристарілих».
Треба мати неабияке добре серце, щоб змогти працювати в цій установі. Фото колективу терцентру є одним із експонатів районної Дошки Слави.
Мабуть, всі знають популярний стереотип, що в училище йдуть діти, які погано вчаться, або з бідних сімей. Насправді це не зовсім так. Я писала матеріали про успішних людей Лановеччини (Андрій Церковнюк, Стас Ткачук, Мирослава Зінкевич), зумисне наголошуючи на тому, що початкову чи навіть єдину вищу освіту вони здобули в Лановецькому професійно-технічному училищі. Важливим у розвитку дитини є не рівень навчального закладу, а бажання стати успішним, навчитися. Головне також, щоб не відбили охоту в здобутті знань випадкові в освіті люди.
Буває, станеш на фоні зеленого дерева і тішишся, що фотка буде класною: ну, ти ж смієшся, поруч милі тобі фізіономії… А ні. Це вчорашній день. Модним трендом сьогодні є оформлені стилістами фотозони й обов’язково замовлений для фотосесії професійний фотограф. Тоді навіть твоя кисла фізіономія чи не ідеальна фігура набувають привабливості. І ти радієш, бо з фотки дивиться на тебе ти в ідеалі. Оце фокус! Правда? Ви теж помітили?
А в нашому місті набувають популярності тематичні фотозони просто неба. Біля магазину «Техномаркет», наприклад, у центральному скверику, під час святкування Дня міста і Дня незалежності, сезонні біля школи №1. Це так фантастично! Респект феям-оформлювачкам!
Одна переселенка з Луганщини якось сказала мені, що вражена духовною культурою ланівчан і западенців вцілому, нашим дотриманням християнських традицій. І це правда.
У Ланівцях мирно уживаються віряни різних конфесій. Найстаріший храм — Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України (1816). Є також церква Івана Богослова ПЦУ, св.Великомученика і Цілителя Пантелеймона ПЦУ, Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, св.Кирила і Мефодія УПЦ.
Насправді ЦНАП у Ланівцях ще офіційно не відкрили. Зате приміщення, в якому знаходитиметься Центр, має крутезний вигляд. На місці руїн із дірявим дахом, де колись був кінотеатр «Супутник», сьогодні по-сучасному облаштували будівлю і прилеглу територію. Чим не приваблива візитівка у центрі міста, створена для комфорту громади?
Коли в Ланівцях проводили газ, до робіт були задіяні працівники з Чехії. На околиці міста вони збудували будиночки для проживання. Чехів уже давно немає, а чеське містечко сьогодні — це відомий далеко за межами регіону заклад громадського харчування. Урочисті чи сумні події, бюджетні комплексні обіди з великих порцій, зустрічі за кавою подалі від зайвого ока, а декілька років тому вони першими запровадили послуги їжі з доставкою у будь-який куточок міста чи в села. Зараз це комплекс, де зупиняються на ночівлю далекобійники і гості міста, тут смачна кухня, декілька залів з окремим входом, створено умови для відпочинку. Ребрединг у «Чеському містечку», за який тут серйозно взялися, сьогодні приємно дивує відвідувачів.
Здивувати туристів пам’ятником Тарасові Шевченку сьогодні не вдасться. А ви десь бачили стаціонарну виставку просто неба «Тарас Шевченко: грані таланту»? Задумались? А я скажу: у Ланівцях є! У центрі міста! І аналогів такій Шевченкіані в Україні та світі немає! У комплексі з пам’ятником авторові “Кобзаря” унікальність виставки в тому, що експонати репрезентують Шевченка-художника.
Моє місто Ланівці має свій герб. Основа герба — щит.
Щит напівкруглий червоного кольору. У полі щита розташовані три фігури. Брама (ворота) — символізує духовне життя міста, відродження, вхід у нове життя, стійкість, героїзм, силу захисників, справедливість і мудрість. Сонце — символ знання, милосердя, істини, багатства і добробуту. Герб Яловицьких (Єловицьких) увінчаний волинським хрестом — символ історичної тяглості (від першої згадки про Ланівці 1444 року), шанування традицій і культурної спадщини; належності міста до Великої (історичної) Волині. Щит вписаний у декоративний картуш, увінчаний міською короною. Червоний колір означає хоробрість та лицарські чесноти, любов, мужність, великодушність.
Так, ми, ланівчани, такі! Були, є і будемо!
Кажете, м’яким знаком жодне слово не починається? Впевнені? Ага, я теж. Тому давайте цю літеру розглянемо під поняттям «благодійністЬ».
Благі діяння — це, насамперед, волонтерський рух. А він у Ланівцях без помпезних назв, гасел та цілком безкорисливий. Треба — зібралися, організували і допомогли. За таким принципом закуповували амуніцію захисникам на передову, організовували поїздки в зону бойових дій, допомагали сім’ям. Треба було підтримати медиків на початку пандемії — волонтери, меценати, добровольці працювали над пошиттям захисних костюмів, закуповували засоби індивідуального захисту, апаратуру, медичні прилади тощо. Благодійність на ділі ланівчани проявляють у зборі коштів на лікування хворим, для цього організовували ярмарки. Започатковуємо акцію «Подаруй дитині усмішку», як продовження різдвяних подарунків дітям з інвалідністю. Постійну турботу благодійники проявляють і до літніх людей та ін.
Юшка не є традиційною стравою ланівчан. Але її приготування стало традиційним на різних святкуваннях, де задіяна польова кухня.
З нагоди 85-річчя видатного українського художника Івана Марчука у Музеї історії міста Києва проходила ретроспективна виставка під назвою «Я ЄСМЬ…».
Іван Марчук — виходець із Лановеччини. У його рідному селі Москалівка в школі діє єдиний стаціонарний музей Генія з оригінальними картинами художника.
У Ланівцях нашому землякові також планують створити музей у будівлі, де розташований Культурний центр Єловицьких та ЦНАП. Лановецька громада бере участь у всеукраїнському конкурсі громад і подала проєкт, що передбачає створення туристичного промоцентру з 9D кімнатою в музеї із назвою «Дорога до дому Івана Марчука».
На літеру «я» у Ланівцях можна знайти достатньо слів і понять. Але це все не таке важливе, як вислів нашого неповторного Марчука «Я ЄСМЬ!».
Автор абетки Наталя ГАМЕРА.
