«Добрий і щирий, дуже відповідальний і виконавчий, можна доручити будь-яке завдання — не відмовиться», — так охарактеризував молодшого сержанта 115 бригади Олега Андрощука його командир.
Друзі, знайомі, сусіди, колеги по роботі — всі, хто знав Олега, лише позитивно про нього говорять: «добряк».
З перших днів повномасштабного вторгнення росії п’ятдесятирічний борсуків’янин пішов захищати Україну. Свій п’ятдесят перший день народження 26 березня зустрів на фронті.
В одній із волонтерських поїздок на схід борсуків’янин Богдан Полоз, з яким Олег товаришував, і ланівчанин Олександр Цимерман зустрілися із земляками-бійцями. У цій бригаді, лише в різних підрозділах, служить багато хлопців з Лановеччини.
Ланівчанин Сергій Гончарук – один із захисників Донецького аеропорту ще з часів АТО, а зараз боєць 115 бригади, будучи поблизу, під час масивних безперервних обстрілів ворога побачив, як неподалік упав один із побратимів. Щось, каже, наче потягнуло його підповзти до хлопця. Обличчя солдата понівечило вибухом, розпізнати важко, тож дістав документи і побачив, що це Олег Андрощук, з яким нещодавно тільки спілкувалися. Ризикуючи власним життям, Сергій не залишив Олега на луганській землі. Проривався наш мужній кіборг через річку, несучи на собі тіло загиблого земляка.
Дякувати Богові і Сергієві, що батьки поховають сина по-християнськи. Бо чимало захисників неможливо забрати з-під завалів, під безперервними артобстрілами та авіаударами русні.
Олег Андрощук народився і жив у Борсуках з батьками. Сім’ї власної у нього не було. Батько Олександр колись працював у місцевому колгоспі. Не так давно втратив зір. Мама Ніна навчала школярів української мови та літератури. Сьогодні співає в церковному хорі. Обидвоє вже на пенсії. Їхній син Руслан свого часу був в АТО, має досвід боротьби з росіянами. Олег служив лише в армії. До 24 лютого працював у комунгоспі двірником.
— Про таких, як Олег, кажуть: безпроблемний, — розповідає голова Борсуківської сільської ради Роман Кухарський. — Прикрого слова ніколи не сказав і нікому не заперечив. Треба залишитись на роботі і покосити – Олег зробить. Сніг відгортати – Олег вже горне. Ще щось зробити — послухає. З ним було просто і легко працювати. Не конфліктна, дуже позитивна людина. Добряк і роботяга. Він не був явним лідером, але злого про нього сказати чи згадати ніхто не може.
Буквально години за дві до загибелі Олег ще розмовляв з матір’ю телефоном. Не жалівся, але поділився, що русня їм сильно «насипає». До цього був небагатослівним, але розказував, що щодня їх майже цілодобово бомблять. Близько 21-ої говорив із мамою, а близько 23-ої Олег сам потрапив під такий обстріл.
Сьогодні, 2 червня, у велике релігійне свято Вознесіння Господнього земляки у скорботі зустріли свого односельця. Чин похорону Героя відбудеться завтра о 10 год.
Щиро співчуваємо рідним. Україна втрачає захисників, але вони житимуть у нашій пам’яті. Бо подвиг їхній неоціненний! Царство небесне Олегові. Хай йому буде спокійно у Небесній варті.
Наталя ГАМЕРА
