(спогади про турнір-фестиваль пам’яті Симона Петлюри 1992 року)
Цьогорічне 28 червня навіяло спогади не лише про перипетії із прийняттям Конституції України, але й про небуденну подію регіонального масштабу: 30 років тому, 28 червня 1992 року, місцева команда «Сіяч» виборола кубок імені Симона Петлюри. Це була кульмінація спортивної частини турніру-фестивалю пам’яті Головного отамана армії УНР, що вшановує подвиг усіх полеглих воїнів армії УНР. Адже на околиці Ланівець (неподалік місцевого ПТУ) знаходиться могила 41-го офіцера армії УНР (авангард особового складу бронепоїзда «За вільну Україну»), які потрапили в полон у травні 1919 року і були розстріляні большевиками через відмову стати колаборантами.
У футбольному турнірі взяли участь команди «Карпати» (Івано-Франківськ), «Будівельник» (Рівне), «Сокіл» (Золочів) з Львівщини, «Папірник» (Понінка) з Хмельниччини. Про конкурентність поєдинків, що відбулися у перші два дні змагань, засвідчують підсумкові результати:
«Папірник» – «Будівельник» 3:3 (у серії пенальті перемогли спортсмени «Будівельника»);
«Сіяч» – «Сокіл» 1:1 (після пробиття пенальті боротьбу продовжив «Сіяч» — воротар ланівчан Олексій Басій зумів відбити два із п’яти штрафних ударів);
«Карпати» – «Сокіл» 2:0;
«Будівельник» – «Сіяч» 1:2.
Таким чином, «Сіяч» одержав нагоду реваншувати за поразку у фінальному поєдинку першого турніру на честь видатного державного і військового діяча (відбувся 26 травня 1991 року). Тоді в основний та додатковий час зафіксовано рахунок 1:1, проте більш майстерні гравці «Карпат» (фаворити обласної першості Прикарпаття) були влучнішими у серії післяматчевих пенальті.
У сезоні 1992 року команда «Сіяч» (ПТУ-31) виборола право відстоювати честь району у першості Тернопільщини серед команд 2-ї групи. Доукомплектувавшись досвідченими виконавцями, колектив зумів закріпитися поблизу трійки призерів. Тож фінальний поєдинок за кубок Симона Петлюри 1992 року відбувся на вщерть заповненому стадіоні «Колос», за гарячої підтримки місцевих уболівальників. І «Сіяч» порадував їх комбінаційною, результативною грою. Героєм фіналу став Іван Альяний, якому в цьому матчі вдалося зробити хет трик. А загальний підсумок зустрічі — 3:1. Всього ж Іван забив чотири м’ячі і став найрезультативнішим футболістом турніру.
Фінальний матч обслуговувала бригада арбітрів з Тернополя у складі: Федір Бокач (суддя республіканської категорії), Олександр Найко та Василь Гаврищак (судді першої категорії).
Урочисте нагородження команд та кращих гравців турніру відбулось за участі представника Президента у Лановецькому районі Г.М. Кравчука, який пригадав головні віхи державотворчої діяльності Симона Петлюри та вручив «Сіячу» перехідний трофей, а відомий археолог і громадський діяч Ігор Герета відзначив грошовими преміями усі футбольні колективи.
Завершилось фестивальне дійство кількагодинним гала-концертом. Заспівом прозвучали виступи переможців конкурсу стрілецької та повстанської пісні (проводили в рамках фестивалю) – ансамблю с.Задвір’я Кам’янка-Буського району Львівської області, гурту Лановецького ПТУ-31 «Наша пісня» (соліст та автор пісенних композицій, директор училища Богдан Кукуруза).
Запити шанувальників справжнього мистецтва сповна задовільнили популярні на той час виконавці: бард Станіслав Щербатих та гурт «Бункер-йо» (Івано-Франківськ), заслужений артист України Роман Бойко, данс-шоу «Пенсія» та ансамбль «Літопис» (м. Тернопіль), гурт «Дівоча пісня» (м. Збараж), ланівчани Юрій Шевчук та Микола Пальчик. Приємно здивував колективний виступ артистів Прикарпатського цирку, а представники гумористичного цеху «Шалантух» (Рівне) та «Вісьта-вйо» (Тернопіль) заохотили глядачів до іскрометного добродушного сміху.
Звістка про комплексний захід європейського взірця розлетілася далеко за межі Тернопільщини: після репортажів у місцевих ЗМІ («Голос Лановеччини», «Свобода») про перебіг турнірних баталій, про мистецькі знахідки та перспективи футбольної фієсти повідомили часопис «Галицький футбол» та газета Верховної Ради «Голос України».
Варто зазначити, що головними спонсорами заходу виступили Лановецька райдержадміністрація і Тернопільська крайова організація Народного Руху України, які делегували до оргкомітету своїх представників (О. Швидкий, М. Чорноокий, Я. Галяс, В. Турецький, В. Квасновський, І. Герета…). Проблему впорядкування місцевого стадіону допомогли вирішити місцеві ремонтно-механічний та асфальтний заводи. Спонсорами були місцеві господарства: МГП по виробництву яловичини (П. Мостинець), селянська спілка «Хлібороб України» (Д. Стухляк), цукровий завод (В. Кондратюк) та маслозавод (В. Харчишин) і вже згадане ПТУ. Учасники пісенного конкурсу харчувалися та проживали у модульному містечку ПП «Конкурент» (А. Ярмолюк). Футбольні команди відпочивали на базі районного дитячого оздоровчого табору «Лісова казка», у гуртожитках середньої школи № 1 та профтехучилища.
Хочеться вірити, що після звільнення українських земель від московської орди розпочнеться справдешнє національне відродження, зокрема у спорті.
На загальному фото: переможці міжобласного турніру-фестивалю: сидять зліва направо Василь Талабан, Олег Святинюк, Олег Кудлюк, Ігор Пришляк, Олег Талабан, Михайло Пальчик, Микола Лойко; верхній ряд: Іван Альяний, Олександр Батраков, Володимир Присяжнюк, Анатолій Мимрик, Андрій Теереп, Василь Неручок (адміністратор команди «Сіяч»), Олексій Басій (воротар), Валерій Сядковський (граючий тренер).
На світлині відсутній капітан команди Ярослав Музичук, який успішно відпрацьовував у ключових епізодах гри, тож невипадково отримав складне ушкодження.
Василь НЕРУЧОК,
В’ячеслав ПОДУНАЙЧУК,
члени організаційного комітету міжобласного турніру-фестивалю
пам’яті Симона Петлюри 1992 року
