Сьогодні уже нікого не здивуєш тим, що за кермом — жінка. А ще декілька десятків років тому це викликало не лише подив, а й обурення з боку чоловічої статі. І хоч як би не називали водійок — «мавпа з гранатою», «катастрофа», «потенційна вбивця», «діра в сімейному бюджеті», які б жарти і шаржі не складали, вони впевнено доводять, що нічим не гірші за водіїв-чоловіків. Більше того, в дечому навіть кращі: відповідальніші, уважніші.
Якщо вірити статистичним даним, то найчастіше смертельні аварії спричиняють саме чоловіки. Вони у п’ять разів частіше керують автомобілем у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння і завдають більших матеріальних збитків під час аварій. Однак жінки все ж таки частіше потрапляють в ДТП.
У лановецькій автошколі «Автостар» з 15 учнів, які навчаються водінню на легковому авто, лише один чоловік, решта — жінки і дівчата віком від 18 до 60 років. Як зазначає інструктор практичного водіння Анатолій Синішин, кількість бажаючих опанувати автосправу і навчитися вправно водити авто серед представниць прекрасної статі з кожним роком збільшується. Це, як вони вважають, не спосіб самовираження, а вимога часу, адже не завжди «під руками» є чоловік. Також інструктор розповідає, що з жінками працювати набагато легше і простіше, вони відповідальніші, зібраніші, скрупульозні, можуть декілька разів перепитати одне й те ж, якщо не зрозуміли, ретельно вивчають правила дорожнього руху.
Пригадує Анатолій, як нещодавно навчав 68-річну ланівчанку, яка прислухалася до зауважень і вказівок, все чемно виконувала, а наприкінці курсів стала вправною водійкою. За 17 років роботи інструктором відчайдушних ланівчанок, які б хотіли їздити на великогабаритному транспорті не було, однак у Кременці живе жінка-далекобійник, яка вправно водить фуру і разом зі своїм чоловіком їздить у рейси.
А лановецьким водійкам легко підкоряються не лише легкові авто, а й трактори і навіть комбайни.
— Любов до авто у мене зародилася пів століття тому. Навчаючись у Прикарпатському технікумі гідромеліорації і електрифікації сільського господарства, проходили обов’язковий предмет «матеріальна частина автомобілів», тоді й записалася на водійські курси, успішно їх закінчила і отримала права водія-професіонала (категорія С). Згодом, працюючи в управлінні водного господарства неодноразово сідала за кермо вантажного авто, як любитель, щоб не втрачати навиків кермування і це мені приносило неабияке задоволення. У 54 роки (2004 рік) сіла за кермо легковика, щодня з Вишнівця їздила у Ланівці на роботу. Жодної аварійної ситуації чи ДТП за цей час не скоїла. Прикро, що через погіршення стану здоров’я уже декілька років не воджу автомобіль, все залишилося лише хорошим спогадом.
— У 30 років сіла за кермо, однак регулярно їздити легковиком почала 6 років тому. Особисто для мене це справді вимога часу і життєва необхідність. Оскільки проживаю в с.Молотків, часто до райцентру потрібно їхати: чи то в лікарню, чи на закупи, чи доньку-студентку завести на маршрутку. А чоловік регулярно у Польщі. Тож доводиться самій сідати за кермо. Намагаюсь не порушувати правил дорожнього руху, хоча буває по-різному. Частенько на автошляхах трапляються різноманітні курйози, непередбачувані ситуації, що вимагають миттєвої реакції. Для мене це безцінний досвід. Цьогоріч, під час лютневої негоди, вперше за шість років скоїла незначну ДТП. На щастя, обійшлося лише розбитим дзеркалом.
Два роки тому, коли помер тато, навчилася їздити на тракторі: чи то корові накосити, чи городину привезти — уже для мене не проблема. Якби чоловік дозволив, то вже й могла б грабаркою і люцерну перекидати, але він поки що побоюється, а я бережу його нерви.
— Техніка — моя любов ще з дитинства. Пам’ятаю, як шукала нагоди, щоб вскочити до тата в машину, аби проїхатись. Коли мені було 12 років, він дозволив сісти за кермо УАЗа (по народному «бобік»), тож свої перші водійські навички отримала під пильним батьківським контролем. Як тільки мені виповнилось 18, відразу здала на права. Водити авто — моє невеличке хобі. Люблю трасу, швидкість (найбільша — 180 км/год). Головне — впевненість і уміння оперативно реагувати в будь-якій дорожній ситуації. Мій водійський стаж — 15 років. За цей час побувала уже в багатьох великих містах, навіть під білоруським кордоном, траплялися різноманітні ситуації, однак у ДТП ніколи не потрапляла. А загалом люблю експериментувати, пробувала їздити на різних видах транспорту: бус, КамАЗ, трактор, комбайн. В цьому немає нічого складного. Чоловік любить, коли я за кермом. Каже, що тоді відпочиває, а я — отримую неабияку порцію адреналіну.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
