Є таке прислів’я: «Роби добро і відпускай його у воду. Воно не пропаде — добром до тебе повернеться». У наш час так важливо відкривати свої серця до чужої біди.
Жителька села Білозірка Ольга Бітківська вже більше року організовує благодійні лотереї, розповсюджує інформацію у соціальних мережах, щоб допомогти діткам з важкими хворобами, такими як СМА (спінальна м’язова атрофія) та рак.
Ольга Бітківська про свою волонтерську діяльність розповіла під час нашої розмови.
— Як і коли виникла ідея проводити благодійні лотереї?
— Першу я провела 5 грудня 2020 року. Хвилювання було неймовірним, десятки питань в голові: чи підтримають мене люди, чи візьмуть участь, чи довірятимуть та чи зрозуміють взагалі. Однак усі побоювання були даремними, лотерея пройшла більш ніж вдало, люди відгукнулися на заклики про допомогу, я отримала чимало хороших слів підтримки. Тоді й прийняла рішення не зупинятися.
— Як шукаєте спонсорів та хто купує товар для лотів?
— Спочатку товари давали друзі, знайомі, якісь речі мала і я, кожен хотів допомогти, шукаючи різні способи. До прикладу, мама запропонувала розіграти картину, яку перед цим закінчила малювати, а на моє запитання, чи не шкода віддавати власне творіння, відповіла: «Це ж на добру справу». І так думав кожен. А зараз лоти для розіграшів ще дають досі незнайомі мені люди, просто пишуть у соцмережах.
— Чи активно і хто бере участь у них?
— Ще немає жодної благодійної лотереї, яка б залишилася незакритою. Заплановані номерки швидко викупляють, тому я сміливо можу сказати, що такий формат допомоги має успіх. За весь період проведення благодійних лотерей мені вдалося зібрати майже 210 тисяч гривень.
Щодо учасників розіграшів, то географія добрих сердець необмежена жодними кордонами і навіть моря та океани не стали нам на заваді. В перших лотереях участь брали мої односельці з Білозірки, а також жителі Лановеччини. На сьогоднішній день добрими чарівниками стали люди зі всіх куточків України та навіть ті, хто давно проживає за її межами. Пригадую перші великі суми і як тряслися мої руки від хвилювання, перші перекази з-за кордону і бурю емоцій, яку я відчувала на той момент — гордість за людей, які мене оточують, радість від нових знайомств та велика вдячність кожному за допомогу та підтримку.
— На організацію йде багато енергії та часу. Виснажує такий клопіт?
— Звісно, це займає немало часу, хоча ще колись я так не вважала. Коли почала займатися сама, зрозуміла, яку колосальну роботу, якщо це можна так назвати, роблять волонтери. Адже це витрачений час, енергія та сили, коли очі печуть від екрану телефону чи комп’ютера, а голова вже не встигає опрацьовувати інформацію, на додачу велика відповідальність перед людьми, аби все було в порядку, кожна копійка була порахована і пішла за призначенням. Та все це ніщо у порівнянні з метою та результатом.
— Що змушує не зупинятися і кожного разу запускати нову лотерею?
— Чесно кажучи, не планувала цим займатися так довго. Але розіграші проходили дуже вдало, кошти надходили навіть просто так, тож я не мала права зупинятися. Та й не хотіла. До речі, перший закритий збір був 31 грудня минулого року. Чим не новорічне диво, створене людьми? Ви навіть не уявляєте, які це відчуття, коли в порятунку життя дитини є твоя маленька заслуга і всіх, хто не зміг закрити очі на чужу біду.
Часто подумки уявляю, що відчувають батьки тих дітей, яким за життя названо ціну. І стає страшно. Люди повинні допомагати одні одним, не думати, що «моя хата скраю», бо це не так. Недарма кажуть, краще давати, аніж просити.
Коли закривається чергова лотерея, мене переповнюють відчуття вдячності усім, хто долучився, відчуття, що я роблю все правильно. А коли батьки дитини, якій потрібна допомога, пишуть сотні теплих слів подяки — сліз вже не стримати. Тоді вся втома миттєво покидає мене і хочеться йти далі, боротися з хворобою до переможного кінця.
За цей рік спільними зусиллями мільйонів небайдужих вдалося закрити не один збір. А сума збору на рятівний укол для дітей зі СМА становить 2.3 млн доларів. Моменту, коли на сторінці дитини з’являються лише два омріяних слова «Збір закрито», з нетерпінням чекають усі, хто має у своєму серці місце для добра. Коли так стається, хочеться на весь світ кричати, що ми встигли, ми змогли!
Я безмежно вдячна усім, хто мене підтримує та долучається до благодійних лотерей. Усіх нас об’єднало одне — добре серце. Тож продовжуймо разом робити добрі справи. Адже добро повертається добром.
— Щиро вдячна вам за жертовність та волонтерську діяльність. Дякую за розмову.
Спілкувалася Христина БОЙЧУК, студентка 4 курсу Національного університету «Острозька академія».
