Листопадового дня 2020 року Люда, як і більшість матусь у декреті, гортала інстаграмні сторінки в пошуках чогось цікавого, але зупинила свій погляд на історії дівчинки Маші, в якої діагностували спінальну м’язову атрофію (таких хворих ласкаво називають СМАйлики). І все — це стало початком нового етапу в житті героїні нашого інтерв’ю.
— Чи можеш згадати момент або подію, коли зрозуміла, що можеш дарувати шанс на життя тим, хто його потребує?
— Усе розпочалося із допису мами про збір коштів для її хворої доньки Маші, і коли я побачила карі оченята тієї дівчинки, то зрозуміла, що я маю їй допомогти. Прочитавши, що на укол, який врятує її життя, потрібно понад 2 млн доларів, то не зволікаючи вирішила діяти. Розуміла, що моїх 100-200 гривень, які я перекину мамі, буде недостатньо, тож вирішила об’єднати малі суми в одну значущу. Спочатку я розсилала приватні повідомлення у соціальних мережах своїм друзям та знайомим. І ті відчуття, коли почали надходити перші кошти, я не забуду — люди в мене і мені повірили, тому я можу це робити. Тоді написала відкритий пост, де подякувала тим, хто вже долучився і запросила інших. Мені вдалося зібрати понад 10 000 гривень — в такі моменти і сама в себе починаєш вірити, і в тих, хто живе поруч.
— Як народилася ідея щодо проведення лотерей?
— Я її запозичила знову ж таки на сторінці Машиної мами і для себе зробила висновок, що коли пропонуєш людям щось навзаєм, то вони більш відкриті. Знайти спонсора спочатку був ще той квест, адже і мені було незручно комусь пропонувати такі речі — і їм відмовити нібито не годиться, і погодитись теж не всі хотіли. Тому прийняла рішення, що лоти буду оплачувати самостійно і пропонувати їх викупити бажаючим. Однак, все виявилося значно краще — кондитерка, яка була першим спонсором, кошти ніякі не взяла, чим підтвердила істину, що світ не без добрих людей, просто потрібно комунікувати із ним. Неодноразово спонсором була і сама я, готуючи солодощі в якості лотів. Сьогодні люди самі звертаються і пропонують свою допомогу. Навіть є ті, хто перебуває за кордоном, але пропонує кошти на лоти, або ж і самі подарунки, що будуть розігруватися. Мій перший розіграш, участь в якому взяли тридцять учасників, відбувся 17 грудня 2020 року. Після цього зупинятися я не хотіла. І вже в новорічну ніч, 31 грудня 2020-2021 року, прийшло сповіщення, що збір по Маші закрито — вона виграла свій квиток на життя. Це був мій найкращий новорічний подарунок. І як після цього не продовжити збір коштів для інших?
— Як Ти обираєш кому допомагати, адже зараз у соціальних мережах і не тільки є дуже багато дописів про допомогу?
— Я обираю серцем. Я свідомо розумію, що усім не можу допомогти. І після Маші відразу побачила повідомлення про двох хлопчиків із Тернопільщини — Арсена Бориса та Максимка Антонишина. Ну і як тут не долучитися? В загальному підсумку я організовувала збори коштів для 8-ми дітей. Мало це чи багато — не знаю, але я, коли допомагаю якійсь сім’ї, то роблю це до тих пір, допоки не прийде заповітне повідомлення «Збір закрито».
— Можливо не зовсім тактовне запитання, але все-таки: скільки коштів за рік і два місяці Тобі вдалося зібрати на лікування дітей-СМАйликів?
— Враховуючи проведені лотереї та збір коштів, які проводилися за моєї ініціативи та кураторства в міських школах, то 350 000 гривень. Так, ця сума зараз досить солідна, однак складається вона з тих невеликих внесків кожного, хто відгукнувся на заклики про допомогу.
— У кожній справі є завжди дві сторони. Так і в благодійності. Чи відчувала Ти коли-небудь вигорання або небажання продовжувати далі? Адже, я переконана, що і невдоволені чи скептично налаштовані люди щодо такої діяльності теж є. Як Ти реагуєш на негативні коментарі і чи реагуєш, власне?
— Таких людей насправді дуже мало. Я пропоную усім провести елементарні математичні розрахунки — кількість учасників помножити на ціну одного номерка в лоті, і сума буде значно більшою, оскільки частина людей воліють бути благодійниками без участі в лотереях. Негативних коментарів немає як таких, є певне нерозуміння, що я можу робити це безкорисливо, однак я не зважаю на такі речі, бо роблю те, що підказує моє сумління та серце, чого й бажаю усім іншим.
— Я захоплююся такими людьми і мені завжди було цікаво, що ними керує. Особисто Ти — успішна жінка, дружина, мама. І з-поміж всього, на що могла б витрачати власні ресурси, Ти обрала благодійність. Що Тебе мотивує?
— Це неможливо описати. Мені просто хочеться брати участь у порятунку життя дітей. Знаю, що усе в Божих руках, але я даю дитині та цілій сім’ї шанс та надію. Не тільки я, звісно ж, нас багато, але усі ми по краплинці, по гривні, по доброму слову та підтримці не даємо таким родинам впасти у відчай, здатися. Мені подобається, що і моя доля є в тому, що дитина отримає свій укол життя.
— Мало хто розуміє, скільки часу займає така робота у соціальних мережах. Як до цього ставиться Твоя сім’я?
— Мої рідні не відчувають ніякого дискомфорту. Я навчилася правильно організовувати свій час: колишу в обідню пору сина і пишу пост, у перервах між уроками та обов’язками вношу учасників у таблицю, а розіграші проводжу, коли вже всі сплять. Але часто говорять, що потрібно вже трішки менше…
— Що відчуваєш, коли приходить повідомлення «Збір закрито»?
— Я плачу, я переймаюсь та надихаюсь тими заповітними двома словами. Часто нарікаючи на безлад вдома, розкидані іграшки, помальовані шпалери, ми не замислюємося, що це чиясь мрія — щоб їхня дитина самостійно пішла і, наприклад, викинула речі з шафи, щоб змогла сісти й дістати всі фломастери… Цінується кожна мить, коли твої діти здорові.
— Яка Твоя найбільша мрія?
— Як би не було банально, але, щоб всі діти були здорові, щоб ми збирали кошти на будівництво дитячих майданчиків чи поїздки в зоопарк.
Сьогодні у Людмили переймають досвід й інші дівчата, які теж прагнуть допомогти хворим діткам, на вулиці до неї вітаються незнайомі люди, однак це, власне, ми з вами, ті, хто бере участь у лотереях. Бути благодійником просто — всього декілька кліків, і ваша лепта в порятунку чийогось життя внесена. Адже люди, чиє серце відкрите для добра, віри, надії, щирості та любові, сьогодні об’єднуються і дарують шанс на життя.
P.S. Вивчаючи журналістику, добре запам’ятала про незаангажованість, неупередженість та об’єктивність автора будь-якої публікації. Однак, готуючи цей матеріал, свідомо порушую цю догму і особисто від себе хочу висловити вдячність та захоплення Людмилою Черній. Ми знаємо одна одну багато років, однак я повірила тільки їй і дякую Люді за те, що вчить нас бути благодійниками. Сотні повідомлень та банківських сповіщень, кошти, лоти, люди, розіграші… Це нелегко, але вкрай необхідно. Дякую, Людмило, що робиш цей світ кращим.
Сніжана КРЕЩУК.
