Коли одружуються закохані, їм бажають щастя, злагоди, прожити у парі до ста років. Дитина — щастя, яке поведе подружжя по житті, спільні радощі, втіха. Однак, часто-густо реалії зовсім інші. Про сімейну ідилію мріяла й москалівчанка. Але не склалося. Через декілька років чоловік привів собі нову дружину. Ніяк не могла зрозуміти, чому так сталося, адже і хазяйка була хороша, і на вроду не гірша, ніж суперниця, і донечка-красуня підростала. Та вибір було зроблено не в її користь.
З тих пір про жіноче щастя навіть не думала, вирішила поставити на цьому крапку. І хоч залицяльників було чимало, у її зболеному і розбитому серці не залишилось місця для нового супутника. Так самотньо і прожила до смерті біля своєї єдиної кровинки.
А донька Мариня (Кноль) можливо й не пробачила батька, але зуміла змиритись з тим, що трапилось. Була дуже подібна на маму — висока, красива, роботяща, завжди усміхнена. Вийшла заміж за красеня Івана, теж трударя.
Почали вити своє сімейне гніздечко: вимурували і облаштували хату, надвірні будівлі, зробили добротного льоха, викопали криницю. Одне, що гнітило, це те, що Господь не благословляв їх дітьми. Але в душі надія все ж таки жевріла…
Була в Івана сестра Ганя. Вийшла заміж, народила трійню. Двоє дітей зі слабким імунітетом померли, залишився тільки синочок Ігор. Коли хлопчик уже ходив до школи, його мама захворіла і пішла у засвіти. Дядько Іван з дружиною вирішили взяти племінника під опіку.
Пригадую одну історію. У нашій школі завжди була група продовженого дня. Якось після обіду випав дощ і мами несли гумачки, щоб дітвора не замочила ноги, бо ж їм дуже потрібно знати глибину кожної калюжі. Дивлюсь, Мариня також несе чоботята. Тоді так приємно стало на душі, що жінка прийняла прийняла дитину за рідного сина, турбується як мама.
Йшли роки. Ігор став справжнім чоловіком, має чудовий голос, співає в церковному хорі, вже й доньку Мар’яну видав заміж, став дідусем. Чоловік часто хворіє, але дбайлива дружина Ірина завжди підтримує і доглядає.
Давно немає Івана — дядька-тата, який встиг навчити Ігоря жити по-совісті, всілякої чоловічої роботи. А Мариня, якій вже за вісімдесят, проживає біля дітей, оточена любов’ю внуків, правнуків, тішиться ними, просить в Бога здоров’я для себе і всіх своїх рідних, любить ходити до церкви, де довший час була касиром. Добродушна і щира усмішка назавжди оселилась на її обличчі.
Олена ПРИЙМАК. с.Москалівка.
