Неоніла Дзюба більше 26 років вкладає свої знання, працю, натхнення у розвиток освіти наших дітей та надбання культурної спадщини Лановеччини.
Народилася у м.Броди, що на Львівщині, в родині, де було багато вчителів, тому зростання В інтелігентній та патріотичній сім’ї зіграло величезну роль у її виборі майбутньої професії. Мама більше 40 років викладала російську мову та літературу в школах Лановеччини, батько всю свою трудову діяльність пропрацював у Лановецькому ПМК -154, прививши їй наполегливість, любов до праці, до чесного життя. Дядько — філолог, знаний у Бродах освітянський та громадський діяч. При виборі навчального закладу думки у сім’ї розділилися. Батько хотів, щоб Неля поступила у фінансовий інститут, мати ж була впевнена, що донька призначена для вчителювання, бо бачила у неї задатки хорошого вчителя, який вміє відчувати учнів. Однак, це було не все. Пані Неля хотіла поступати на вчителя російської мови, проте дядько, який був щирим патріотом своєї країни, сказав: «Як підеш на російську філологію, то я тебе не знаю». Він був авторитетом, прикладом для наслідування для нашої героїні, і вона таки поступила на факультет української філології і ніколи не пошкодувала про це.
Після закінчення Тернопільського педуніверситету у 1995 році, пішла працювати у Лановецький методичний кабінет. Робота була відповідальною, їй вдалося згуртувати коло однодумців, які прагнули показати досягнення культурної Лановеччини на високому рівні.
Першим значним проєктом було укладання програми для закладів освіти області «Література рідного краю», у якій, поряд із визнаними авторитетами, члени творчої групи на чолі із Галиною Поплавською знайомили читачів із письменниками рідного краю та їхніми творами. Це були Олександр Вільчинський з Борщівки, Тетяна Фролова з Білозірки, Василь Дячук з Верещак та багато інших. Саме завдяки цим напрацюванням, видатні постаті Лановеччини стали відомі широкому загалу. Про них дізналися на теренах Тернопільщини.
Другий проєкт — «Володар слова», який проводився спільно із районним радіомовленням та газетою «Голос Лановеччини». Це був конкурс ораторського мистецтва для учнів нашого району.
«Цей конкурс проводився 12 років поспіль. На перший погляд, ніби усе просто, однак це була надзвичайно клопітка робота. Потрібно було вибрати теми, питання, завдання для турів, розробити критерії оцінювання учасників членами журі, вирішити організаційні питання та багато іншого. Навіть призовий фонд досить вагомий був. Тим самим ми хотіли показати учням, що за допомогою мови, знань та наполегливості можна заробляти гроші. Це було справжнє свято, яке супроводжувалось пісенними виступами від вихованців музичної школи, читанням віршів.
Дуже вкарбувалося у пам’яті, коли Олеся Пасєка з Борщівки висвітлювала тему: «Рідна мова — генетичний код нації». Вона розкритикувала тодішнього президента Віктора Януковича та прем’єр-міністра Миколу Азарова, які, займаючи найвищі посади у країні, так неграмотно спілкувалися українською мовою. Усі присутні переживали, як цей виступ сприйме тодішня влада, але мету проєкту, яка полягала у висловлені своєї точки зору, було досягнуто.
Для мене завжди ключовим питанням було навчити учнів не тільки української мови, але і висловлювати свої думки чітко та послідовно, розвинути вміння комунікувати. Тому при відповідях на уроках я їх вчила як правильно стояти, як тримати руки і як правильно говорити. Це ті навички, які потрібні кожному в будь-якій сфері життя.
Я дорожу своєю внутрішньою свободою і хочу навчити цьому інших. Переконана, що тільки вільна людина може сформувати суспільство, комфортне для життя. Пригадую, як організовувала у школі №1 конференцію до 200 річниці Тараса Шевченка. В той час відбувався майдан. Я відчувала свій і громадянський, і професійний обов’язок провести її. Саме тоді слова Шевченка, які завжди були рідними для мене, зазвучали по-новому. Люди були спраглі на пророчі слова митця, хотіли говорити та роздумувати над його творчістю», — ділиться пані Неля.
Наступний великий проєкт Неоніли Петрівни — редагування альманаху «Лан -2», в якому висвітлено та зафіксовано різнопланові речі. Активно писалися історії сіл Москалівка, Іванківці, Верещаки та інших. Лановецького району уже нема, але завдяки цій праці автори увіковічнили спогади про нього. Праці були ґрунтовні та глибокі. Є розділи поезії, історії, про аграріїв та людей, які зробили значний внесок у розвиток Лановеччини.
«Все, що написано у книжках, — це зафіксована історія для майбутніх поколінь. Я завжди боролася із комплексом меншовартості нашої Лановеччини, бо ми маємо чим і ким похвалитися. Бравши участь у різних обласних заходах, я розуміла, що наші краяни не менш талановиті і ми робимо багато речей краще, а не гірше за інших. Рік тому методкабінет припинив своє існування. Залишилось багато нереалізованих планів та проєктів, але на все воля Бога, значить я потрібна людям на тому місці, на якому є зараз», — розповідає наша героїня.
Пані Неля очолює Об’єднану територіальну профспілкову організацію Лановеччини. Освітянська галузь переживає складні часи перетворень. У цьому контексті залишається актуальним виборювання права вчителя на вільну працю, яка буде гідно оцінена суспільством. Значні виклики сьогодення безпосередньо торкаються кожного освітянина. Тому весь свій досвід спрямовує на допомогу їм, підняттю престижу вчительської професії. Профспілка — це той соціальний майданчик, який дозволяє порушувати проблеми, сідати за стіл переговорів, досягати компромісу. Вона переконана, що це один із інструментів творення демократичного відкритого суспільства, яким можна і потрібно вміло користуватися, аби розбудовувати громаду вільних людей.
Хочу побажати творчої наснаги та продовжувати з успіхом ділитися тим талантом, яким Вас, пані Нелю, нагородив Бог. Ви є прикладом того, як потрібно якісно робити свою роботу та йти за внутрішнім покликанням.
Тетяна ДЕМЧУК,
голова ГО «Простір активної та сучасної».
