Наступною героїнею соціального проекту «Вона змогла» від ГО «Простір активної та сучасної” буде жінка, яка, не побоюсь цього слова, стала однією з перших засновниць та учасниць волонтерського руху для воїнів Лановеччини.
Знайомтесь: Ольга Вікторівна Рудюк. Вчителька історії за професією, волонтерка та громадська активістка — за покликом серця, співавторка й упорядниця книжки “Лановеччина: події і люди у визвольній боротьбі ХХ століття. Книга пам’яті”.
Пані Ольга завжди була там, де могла робити зміни у країні та впливати на її розвиток. Підтримувала ті сили, які боролися за державність і незалежність.
У 2004 році стала помічником депутата на Лановеччині від партії Віктора Ющенка.
«До початку моєї діяльності, як помічниці депутата, ніколи не стикалася з проблемами багатодітних сімей та сімей, у яких були діти інваліди. Мене до глибини душі вразило те, наскільки бідно живуть ці сім’ї. На все життя запам’яталося, що допомога батькам, які доглядали дитину-інваліда і не могли працювати, бо потрібен був постійних догляд за нею, на той час становив 6 грн 40 коп. і люди в черзі стояли за 2 кг макаронів, які давали від депутата. В такі моменти стає чітко зрозуміло, що багато людей живе зовсім по-іншому, ніж ти», — ділиться спогадами пані Ольга.
Низький рівень життя малозабезпечених сімей підштовхнув Ольгу Вікторівну до пошуку альтернативи і вона знайшла у Тернополі благодійну організацію, яка співпрацювала з Америкою. Ця співпраця дала змогу забезпечувати продуктовими пакетами, одягом та предметами гігієни близько 300 родин. У цей час в країні розпочинаються суттєві соціальні реформи.
Уже у 2007-2008 роках потік людей із малозабезпечених сімей починає зменшуватись, бо держава підвищує соціальні виплати на утримання дітей. Допомога батькам, які доглядають дітей-інвалідів уже становить 900 грн. Рік за роком виплати збільшуються, що суттєво покращує життя багатьох родин. Дякувати Богу, соціальні реформи продовжують усі президенти.
Крім долі малозабезпечених сімей, пані Олю турбувала доля людей похилого віку, які в силу різних обставин на старості залишалися самі. Доживали віку у нелюдських умовах. Особливо важко переживали зимовий холод. Таких було близько 40.
На той час була грантова підтримка від канадського уряду на відкриття будинку для літніх людей. До кожного із них наша героїня завітала з візитом і розповіла про можливість переїхати до с. Іванківці, де і мав функціонувати цей заклад. Люди раділи такій можливості. Однак однією з умов грантової підтримки було співфінансування від Лановецької райдержадміністрації у розмірі 10 % від загальної суми. Чому влада не зробила тоді кроку назустріч, для пані Ольги досі залишається загадкою. Будинок такого типу відкрили в іншому районі Тернопільської області і він функціонує та розвивається до сьогодні.
Багато з цих літніх людей уже немає в живих, однак є їхні фото та історії, які Ольга Вікторівна готова передати до краєзнавчого музею, що планується відкрити у Ланівцях.
«Все моє життя було пов’язане з книгами, а тут торкнулася політики. Насправді це не була політика, а просто робота з людьми. Багато зроблено за 20 років. Це соціальні досягнення, клопітка робота, яка забирала чимало часу, але була ефективною», — ділиться героїня.
2014 рік… Рік, події якого змінюють життя багатьох людей, коли приходить розуміння, що війна у нашій країні неминуча.
В квітні-травні того року ми усвідомлюємо, що армії не існує. Побачивши українських воїнів, які відбивають натиски ворога у гумових капцях, Ольга Вікторівна, не змовляючись із шкільним завгоспом Юрієм Івановичем Паничем, вирішили допомагати захисникам.
«Район наш не багатий, але продукти ми могли зібрати. Покійний мер Іван Ткачук зайняв надзвичайно патріотичну позицію і дозволив зробити пункт прийому в Лановецькій школі №1. Люди показали велику згуртованість. Часто несли останнє. Та найбільше вражали пенсіонери, які зі своєї мізерної пенсії купляли шкарпетки, мило, засоби гігієни. Юрій контролював усі надходження, допомагала в організації також моя колежанка Неля Зіновіївна Рибак. Технічний персонал школи допомагав із збором продуктів. Допомагали жінки і вантажити продукти у машини, а це було близько 44 тон. Я знала волонтерів з Тернополя, які мали уже налагоджену доставку на передову. Нашою справою було зібрати допомогу і завезти в обласний центр. Однак коли не вистачало машин, то і жителі нашої громади — Віталік Данилюк з Москалівки, Сергій Яремко, Володимир Зуєв, Юрій Примас, Олександр Цимерман, Микола Фарина допомагали транспортом. Деякі з них їздили у східні прифронтові зони. Без волонтерської допомоги армія просто б не вижила, бо забезпечення від держави було практично відсутнє. Паралельно Лановецька РДА почала збирати кошти на каски і бронежилети. Історія з касками огидна, але це не моя історія. З початком навчального року пункт прийому перенесли у Червоний Хрест, долучилося більше волонтерів, а в зону бойових дій їздили Наталя Гамера, Марія Романчук, Лариса Мисюк і водії.
На жаль, війна продовжується, вона не закінчилася. Сунь Дзи казав: «Якщо нема міцного тилу, порозуміння всередині держави, то перемоги не може бути, бо народ розірваний».
Найбільше шкоди принесла російська гібридна пропаганда, яка діє з перших місяців війни, націлена на зупинення мобілізації та волонтерського руху. Саме з цієї причини було багато акцій протестів проти мобілізації. А що може зробити голодний воїн? А як воювати армії, яка не має поповнення?» — розповідає пані Ольга.
Ольга Вікторівна нагороджена медаллю від Патріарха Філарета: «За жертовність і любов до України». Однак вважає, що він належить усім землякам, які були причетні до підтримки української армії у найважчий період російсько-української війни:
— Бажаю українцям самодостатності, національної свідомості й у важку хвилину об’єднуватися, бо ми сильний народ і знищити нас можна лише зсередини, а не ззовні. Ми повинні відстоювати себе і своїх дітей, бо ще жоден окупант не приніс добра, а особливо Росія.
Кожен раз, розповідаючи нову історію переконуюсь, що тільки тверда і непохитна патріотична позиція може зберегти Україну.
Пані Ольго! Щиро бажаю міцного здоров’я та довгих років життя! Нехай Бог віддячить Вам сторицею за усі добрі справи та слова, які ви подарували з надією достукатись до свідомості кожного з нас.
Тетяна ДЕМЧУК, голова ГО “Простір активної і сучасної”.
