Одного разу Бог, уважно дивлячись на земних жінок, диктував ангелу розпорядження в величезну «Книгу життя»:
— Ольга… У неї народиться син, ангел-охоронець Ілля. Олена… Я подарую їй доньку, свята — Марія. Тетяна… Близнюки, ангел-охоронець… Дай їй Іммануїла.
Нарешті Бог усміхається і називає ангелові якесь ім’я:
— Цій дам особливу дитину.
Ангел поцікавився:
— А чому саме їй, Господи? Вона така щаслива!
— Саме тому! — посміхнувся Бог. — Чи можу я дати дитину-інваліда матері, яка не знає сміху і радості? Це було б жорстоко!
— Але чи має вона належне терпіння?
— Я не хочу, щоб вона була занадто терпляча, інакше вона потоне в морі жалості до себе і відчаю. Коли пройдуть потрясіння і почуття образи, вона впорається.
Я сьогодні спостерігав за нею. Вона знає, що таке самостійність і незалежність, які так рідкісні і так потрібні матерям. Розумієш, дитина, яку я дам, має свій власний світ. Вона буде робити все для того, щоб вона жила в її світі, і це буде нелегко.
— Господи, мені здається, що ця жінка навіть не вірить у Тебе.
Бог усміхнувся.
— Це не так важливо. Я можу діяти всупереч її невірству. Все ж це — ідеальна жінка. У ній є достатня доля егоїзму.
Ангел не йняв віри своїм вухам.
— Егоїзму? Відколи егоїзм став чеснотою?
Бог пояснив:
— Якщо вона не зуміє час від часу розлучатися зі своїм сином, то ніколи не дасть собі ради. Еге ж, саме такою має бути жінка, яку я обдарую дитиною, далекою від ідеальності.
Вона ніколи не сприйме вимовлене ним слово як само собою зрозуміле, не поставиться до його кроку як до чогось повсякденного.
Коли її дитина вперше скаже: «Мама», — вона стане свідком дива і зрозуміє це. Вона зможе чітко бачити те, що бачу я: невігластво, жорсткість, забобони, — і я дозволю їй піднятися над всім цим. Вона ніколи не буде одна. Я буду поруч з нею кожну хвилину кожного дня її життя, тому що вона виконує на землі мою роботу.
— А хто ж буде ангелом-охоронцем малюка? — запитав ангел, і його перо зависло в повітрі.
— Мама, яку я йому вибрав, — усміхнувся Бог.
