— Ромчик ніколи не хворів, а тут раптом такий діагноз — юнацький епіфізіоліз лівого стегна. Стійке порушення статико-динамічної функції опорно-рухового апарату. Виявляється, наш хлопчик захворів цією недугою ще раніше, а невдале падіння спровокувало зміщення кульшового суглоба, — розповідає бабуся Марія Козак.
А далі на юнака чекала операція на обидві ноги. Чому обидві, якщо проблеми виявили лише в одній? Як пояснив родичам лікар, аби в майбутньому хлопчина зміг повноцінно жити і працювати, потрібно провести оперативне втручання на обох ногах. Операція пройшла вдало. Був і непростий довготривалий період реабілітації. У Тернопільській обласній дитячій клінічній лікарні рекомендували оформити Романові соціальну допомогу до 18 років.
Так душевно називають Романа вдома. Зі слів бабусі, він щирий, добрий, душевний, милосердний, на нього завжди можна покластися, будь-яке прохання виконує залюбки. Завжди крутиться біля дідуся, все допомагає, адже господарка у них чимала: корови, коні, свині, кури, кролі. До речі, до кроликів юнак ставиться по-особливому, а догляд за ними — не лише обов’язок, а справжнє задоволення. Серед хобі — катання на велосипеді та автотрасове моделювання. З неабияким азартом він декілька років відвідував гурток початкового технічного моделювання у будинку дитячої творчості, брав участь в обласних та всеукраїнських змаганнях. Серед нагород — медалі та грамоти за зайняті призові місця.
Роман змалку ріс допитливим і товариським, тож друзів у нього дуже багато. Як зазначає пані Марія, відколи онука виписали з лікарні, двері їхньої оселі не зачиняються: провідують і підбадьорюють його товариші, телефонують і забігають однокласники, не дають сумувати, впадати у відчай. Це є хорошим стимулом до праці над собою задля швидшого одужання.
Все було добре. Ромчик закінчував восьмий клас, його брат Сергій — перший курс Галицького коледжу, де навчається за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія». Тож мама Наталія, вчителька Загірцівської школи, вирішила поїхати на час відпустки в Польщу на заробітки. Роман о 9 год. ранку провів маму на автобус, а вже в обідню пору опинився на лікарняному ліжку.
— Хіба ж хто знав, що так трапиться. Наталя ще не приїхала в Польщу, а тут таке лихо. Постійно телефонує, бо ж материнське серце не знаходить місця, хотіла відразу повернутися додому, але ж нема як, бо на операцію позичили кілька тисяч євро, потрібно їх віддавати, тож мусить заробити, — крізь сльози говорить Марія.
Важко собі уявити моральний стан матері, коли її дитя терпить пекучий біль і щосили бореться з недугою, а вона навіть не може пригорнути, підтримати, допомогти, адже знаходиться за сотні кілометрів. Такий собі вибір без вибору. Звісно, не вистачає йому материнської ласки й опіки, яку звик відчувати змалку. Коли Ромчику було три рочки, батьки розлучилися. Наталя намагалася бути синочкам і за маму, і за тата, виховувала добротою, любов’ю і турботою. Згодом познайомилася з чоловіком, який став братам батьком. Хлопці допомагають йому в усьому, а він — ставиться до них прихильно. Пригадують ті часи з ностальгією: жили скромно, але всі були здорові.
Про те, що люди у нас милосердні, в розмові Марія Козак наголосила декілька разів. Бо якби не фінансова підтримка небайдужих до чужої біди, Кодьмани не знали б що робити.
— До збору коштів на лікування Романа долучилися Наталині колеги по роботі, колишні працівники райавтодору, де я пропрацювала 35 років, сусіди, знайомі. Всім щиро вдячні, — каже жінка.
Незважаючи на те, що в лікарні мами не було поруч, юнака оточили турботою та опікою близькі родичі. Цілодобово біля Ромчика чергували рідний дядько Андрій Козак з дружиною Сніжаною, брат Сергій, допомагали йому в післяопераційний період. До речі 2,5 роки тому Лановеччина активно долучилася до збору коштів і на лікування Андрія Козака, якому лікарі поставили невтішний діагноз: «Дилатаційна кардіоміопатія. Помірна недостатність мітрального клапану ІІ ст. Невелика недостатність тристулкового клапану І ст. Гіпертензія в системі легеневої артерії СН ІІ А ст. зі зниженою систолітичною функцією лівого шлуночка (ФВ 20%), ФК ІІІ». Сьогодні Андрій має другу групу інвалідності, перебуває на щоденному медикаментозному лікуванні, потребує трансплантації серця і знаходиться на листі очікування. Найбільшою втіхою для нього сьогодні є те, що він бачить, як росте його 3-річний синочок.
Сьогодні Ромчик Кодьман уже вдома, пробує робити перші кроки на милицях, наполегливий і вимогливий до себе, мужньо тамує біль і мріє якнайшвидше одужати. Віриться, що з Божою допомогою мрія стане реальністю. Але попереду в нього ще довгий курс лікування, ще одна операція, реабілітація. А це знову чималі кошти, яких у родини немає, тому просить в усіх небайдужих фінансової підтримки.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
