Однією з особливостей с.Борсуки є височина на північній його стороні — Кащина гора, з найвищою точкою більше 20 метрів. Низ впирався в урочище Яр. Її назва має кілька версій. Більш правдоподібна датована 1817 роком, коли серед польських хуторів у центрі села знаходилося обійстя вдови Катерини. Поляки називали її Катажина чи Каська. З часом уціліло лише її вдовине господарство, що в процесі деформації мовлення селяни називали Кащиним. Оскільки воно знаходилося на найвищій точці, горб дістав теперішню назву. А, можливо, вона названа так завдяки жителю цієї місцевості Федору Кащуку, згадки про якого у церковних книгах сусідньої Борщівки датовані 1811 роком.
Археологічні розкопки, проведені у 50-х роках минулого століття групою спеціалістів колишнього Кременецького педагогічного інституту, свідчать про життя пращурів на горі у добу палеоліту. Були знайдені кам’яні речі домашнього вжитку, а при видобуванні торфу в східній її частині — людські черепи, форма яких підтверджує, що це саме той період.
Відомо, що ще на світанку ХІХ століття на височині оселився Євстахій Шандрук з дружиною Ганною, народжені обидвоє у 1823 році. В сина Кирила та невістки Пелагії народилися сини Крисемко, Василь і дочка Марія, рід яких продовжується до цих пір. Вздовж схилу гори заселилися сім’ї Кушніруків, Явнюків, Баранів, Мацюків, Череватих, Біликів. На кожному хуторі плодоносили розкішні сади, множились рої бджіл. Завдяки своєму хисту і навикам кожен займався певною справою — ковальством, садівництвом, бджільництвом, хліборобством, що давало дохід на прожиття родини.
Кащина гора має напрочуд мальовничий вигляд. З південної частини несе свої спокійні води колись повноводна річка Горинь, насичуючи вологою трав’янисті, з давніми розлогими вербами береги. Колись у цих низинах росли широкобокі вільхи, густий верболіз, ліщина, водилось безліч дикої птиці, звірини, зокрема борсуків.
Повз пагорб стрічкою тягнеться польова дорога, що раніше мала стратегічне значення. Ще за царської Росії на вимогу влади власник янкового млина збудував через річку дубовий міст, що скоротив шлях від села Нападівка до основної дороги на місто Кременець, оминаючи село Борсуки. Вона відчула на собі у всі часи тягар пішохідних, кінних, механізованих війських переходів, кудою рухалася техніка усіх окупаційних гнобителів волинян.
Щоб уявити чи визначити висоту Кащиної гори, досить глянути з її найвищої ділянки. Поглядом осягаєш не тільки кожен куточок села Борсуки, а й сусідні села — Нападівку, частково Краснолуку, заводське селище колишнього Лановецького цукрозаводу. Вона бачила багато сумних і радісних подій, що діялись навколо неї.
Перша світова війна зачепила сім’ю Василя Кириловича Шандрука, який солдатом російської армії воював на фронті й повернувся додому пораненим. Тоді ж не давав спокою розміщений у долині в “борщівському” урочищі їхній військовий аеродром, з якого безупинно злітали військові літаки французького виробництва. Тільки після підписання у 1921 році Ризького договору, його евакуювали в Росію.
Хвилюючими стали події 20-30 років за часів панської Польщі. Біля гори, бо це кінцева дорога села, традиційно відбувалися прощальні церемонії сімей-емігрантів, які вирушали на заробітки за океан. Молитви, плачі, прощання із земляками та селом, вибачення за провини, грудочка землі на згадку.
Тривожною була Друга світова війна. Не раз височина здригалась від гуркоту боїв чи перестрілок. Часто вона ставала прихистком для бійців УПА, засідкою для енкаведистів, приманливим місцем для грабунку хуторів невідомими людьми. Ходила селом чутка, що на одному з хуторів діяв тимчасово штаб УПА. Не випадково, що син Афанасія Крисемковича Павло Шандрук — “Орел” воював у повстанському загоні Яворенка. Восени 1942 року, йдучи із завдання разом з Адамом Басюком та Іваном Швецем, загинули у бою з гітлерівцями на схилі гори. Вірогідно, й Мельник Афанасій мав стосунки з ОУН.
Гнітючі, болючі події відбувалися влітку того ж року неподалік на ставку. Тоді, щоб з’єднати важливу для німецьких військ дорогу до міста Кременець, фашисти вирішили відремонтувати зруйнований відступаючою Червоною армією міст. Вони щоденно гонили з лановецького гетто близько 30 євреїв у супроводі поліціянтів для проведення земляних робіт. Далеко чулися звідси крики невільників від побоїв, несамовитий гавкіт собак, лайки, а часом постріли. Все це ехом відбивалося у крейдяній скелі гори і здавалося, що наступив рабовласницький лад.
За сотню метрів борсуківський став, збудований на початку ХІХ століття предками графів Ржевуських, з 1953 року ставав центром для ведення рибництва рибгоспу “Борщівка”. Тут, у найуспішніші часи трудилися близько 70 працівників, обслуговуючи 15 автомашин, 12 тракторів, моторні човни у ще 8 населених пунктах. Середньорічний вилов товарної риби досягав від 500 до 700 тонн, а біля північного берега водоймища вирощували біля 80 тисяч свійських качок. Приваблювали мисливців безліч різноманітної дичі. Все це у 90-ті роки майже зникло або зменшилося. Сьогодні ставом опікується приватне підприємство “Сазан”.
Старожили запевняють, що на Кащиній горі у давні часи змагалися між собою протилежні магічні сили. В одній із хуторських сімей жила знахарка, а по народному “відьма”, яка всіма доступними способами злостила сусідам. Так, за нібито зачеплену межу поля, вкине у напій непомітно якогось зілля, що бідолашний мучиться кілька днів, або після сварливої розмови з котроюсь з жінок, зникає у корів молоко.
Помираючи, знахарка-відьма не могла спокійно відійти в інші світи. Несамовиті крики болю чулися далеко від оселі. Довелося зняти в кімнаті стелю, де лежала небога і врешті, вийшовши назовні, душа її упокоїлася. На могилі померлої не росла навіть дика трава.
Був випадок, що додав селянам впевненості в існуванні добрих сил. На пологому схилі гори, де засівали хлібом, сполохались коні та помчали, тягнучи за собою підводу з фірманом, прямо на кінець кручі. Збіглися селяни і здивувалися. Внизу, біля побитого вщент воза, сидів неушкоджений чоловік і плакав за загиблими кіньми.
З-під гори, невідомо з якого періоду, били струменями чисті, як сльоза, води кількох джерел. За радянських часів спеціалісти, здається, з Одеського науково-дослідного інституту, проводячи дослідження-аналізи їхньої якості, прогнозуючи з одного виготовлення та випуск на промисловій основі, як харчової води з лікувальними властивостями.
А поблизу саджавки, в джерелі, знаходили речовини, що могли б у майбутньому бути у нафті після більш як сотні процесів з часу утворення. Хоча ходила легенда, що з цього джерела витікає забарвлена вода від іржі металу зброї, яку в Першу світову війну царське військо після відступу закидало у глибоко викопану яму… Сьогодні вздовж гори витікає декілька джерел, але вони мілкі, запущені.
Кащина гора має поклади крейди, піску, глини. До речі, з крейди у кінці 50-х років минулого століття Лановецький міжколгоспбуд організував випалювання негашеного вапна та видобуток крейди для потреб будівництва. За цією продукцією щоденно з’їжджалися десятки автомобілей, підвод і ще досі існують збудовані з крейди сільські хати, хліви. Згодом, вапнярню передали в тодішній колгосп і через короткий термін вона перестала діяти. Недовго проіснував кар’єр піску — закрили, бо дійшов до меж колгоспного поля.
… Сьогодні, на цій історичній місцевості у сімейних турботах, хліборобській праці проживають нащадки одного з перших поселенців — Євстахія Шандрука. Від його внуків: Крисемка — правнучка Оксана, Василя — найстарша по віку Антоніна та від дочки Марії — внучка Надія. Всі мають сім’ї.
По схилу височини не зникли інші хутори з рясними плодовитими садами, в окремих видніються пасіки з роями бджіл-трудівниць. Пригадуються не раз почуті у церковному й сільському хорах співучі голоси Ксенії та Володимира з Маріїної сім’ї, а найстаршого Іларіона в дуеті з Феодосієм Шандруком у співах задушевних українських пісень на сцені клубу чи на вулиці.
Сьогодні Кащина гора оповита мирним спокоєм. Лише зрідка прорветься крізь дрімотливу тишу гуркіт хліборобської техніки на її схилах чи за межею на широкому лані.
Григорій ВОЛЯНЮК.
с.Борсуки.
На фото: південна сторона гори.
