Чи отримали ми те, за що вийшли на боротьбу, які уроки винесли, що залишила Революція Гідності у душі активістів Євромайдану, як вони сьогодні почувають себе — відповіді на ці та інші запитання у кожного будуть свої. Однак спільним і болючим для всіх залишається те, що і досі ніхто не покараний за цей кривавий злочин.
У період, коли наближаємося до цієї трагічної дати, завжди найбільше огортають спогади, загострюється почуття справедливості, проводиш аналіз дій чинної влади, а перед очима — портрети загиблих, сльози їхніх родичів і щемливі розповіді самих учасників тих подій. І ти усвідомлюєш свою значиму місію для нащадків — якомога більше написати про сучасників.
Ми не просто несемо квіти до символічних могил убитих; ми, можливо, не тиснемо привселюдно руку живим героям на знак підтримки і вдячності, що вижили, вистояли; ми не виступаємо на мітингах та поминальних чи вшановувальних заходах — ми, журналісти, увіковічнюємо їхні імена на шпальтах єдиного на Лановеччині друкованого видання, кожен випуск якого стає архівно важливим для історії. А наші тексти стають основою краєзнавчих книг. Ми пишемо, як живуть їхні сім’ї, ми скромно архівуємо кожну подію і виконуємо свою місію тихо, завжди залишаючись за кадром, натомість на передньому плані у нас завжди наші земляки. А «Голос Лановеччини» і на столичному Майдані був (і в 2004-му, і в 2013-2014 рр.), і на прикордонні з окупованим Кримом влітку 2014-го, і на передовій східного фронту Донеччини й Луганщини (2014-2017 рр.), і в сім’ях убитих воїнів — як вісник рідного дому, як фоторепортер, як волонтер, як свідок і учасник доленосних подій.
Тому ми справді щиро схиляємо голови перед пам’яттю загиблих Героїв Небесної Сотні, а своєю роботою не втомлюємося дякувати живим героям сучасності! І своїм словесним (і не тільки словесним) ділом висловлюємо солідарність з патріотами, котрі дійсно люблять і захищають нашу країну. І не втомилися від війни. Як би пафосно це не звучало…
У день пам’яті Героїв Небесної Сотні, 20 лютого, з болем у серці, проте з гордістю і вдячністю також згадуємо активіста Революції Гідності, добровольця, учасника бойових дій Юрія Коваля. Куля московського снайпера забрала у нього життя у 2016-му й Україна втратила не тільки хорошого сина, вірного чоловіка і дбайливого батька, а значно більше — відданого, розумного та непідробного патріота-борця і сміливого волелюбця, яких зараз так бракує. Вічна йому пам’ять. Пам’ятаємо усіх. Бо пишемо про всіх. І нехай наше слово буде замість квітів на їхню могилу у місці спокою та миру.
Наталя ГАМЕРА.
