Я не з тих людей, хто, дивлячись в очі, улесливо розкидається словами вдячності чи компліментами. Та коли беруся за перо, то сію-вію словами й щедро щирістю приправляю…
Так і зараз — напередодні професійного свята вітаю своїх трудівниць, з якими розділяю будні і свята журналістської професії. Знаю: у найвідповідальніший момент не підведуть. Мої Олеся Мельничук, Ірина Цигульська, Ірина Матвеєва і наша найдосвідченіша Ольга Вигонна — найкращі газетярі! У своїй маленькій редакції не можу виділяти журналістів і не журналістів, бо ми один без одного мало що варті. Будучи зараз далеко від вас, я знаю, що ви успішно складаєте черговий іспит, оцінку якому поставить у п’ятницю наш вимогливий і вибагливий читач. Відомий вислів “Хороша атмосфера в колективі — це коли не керівника бояться, а бояться його підвести” — це про вас! Дякую, мої “ГОЛОСисті…”. Я щосекундно з вами: і своєю працею-писаниною, і порадою, і підтримкою, і постійно на зв’язку!
Одержимі роботою, ми багато чим жертвуємо в житті. І ніякі професійні відзнаки, людська вдячність і повага не компенсують ні часу, проведеного на вихідних не з рідними, ні здоров’я, на відновлення якого ми стільки не заробляємо, ні повноцінного відпочинку, якого завжди мало. Але ж життя — то рух, а без руху як?
Чимало викликів сучасної інформаційної турбулентності наш тихий і скромний “Голос Лановеччини” не в змозі здолати. Але ми не здаємося, а вчимося вести медіа бізнес. Хоча, відверто кажучи, творчі натури і бізнес… Складнуватенько трохи… А ще й у час, коли державою керують тупуватенькі (м’яко висловлюючись) чиновники, які “по-приколу” знівелювали чи не усі професії. Журналістика — не виняток. Виживають українців зі своєї країни, не залишаючи вибору. Але що ж ми очікували від тих, що “учілісь понємногу чєму-нібуть і как-нібуть”? Такі ж їх і привели до керма держави. Такі ж, очевидно, і навчали. А тепер стогнуть від їхніх експериментальних рішень, звинувачуючи у своїх бідах всіх, хто під руку потрапить (тих, що ближче, звичайно).
Бачиш оцю всю буйно барвисту вакханалію столичного чиновництва й олігархату, порівнюєш із життям у провінції, у селах, звідки люди масово втікають у пошуках кращого життя, достойної платні за свою (будь-де) нелегку працю, і теж думаєш: “а що ми, журналісти, можемо змінити, на що маємо вплив, хто захистить нас?”.
Без надії таки сподіваємось, відкидаємо думи сумні, бо в серці маємо те, що не вмирає: віру!
Щирі зичення з професійним святом адресую нашим дорогим ветеранам — В’ячеславові Подунайчуку, Анастасії Діденко, Ларисі Гуцаловій, Марії Романчук! Нехай довго б’ється з нами в унісон ваше журналістське нутро! Будьте здорові, активні, і нехай у ваших сім’ях буде мир, злагода, любов і Божа благодать.
Вітаннячко колезі Сніжані Крещук, яка сьогодні професійно створює відеоролики про життя Лановецької громади. Велика вдячність і щирі віншування всім, хто працював у районній газеті Лановеччини! Пам’ятаємо кожного і радіємо, що ваше професійне слово знайшло місце в обласних і столичних друкованих, інтернет виданнях, на телебаченні, радіомовленні, а також у викладацькій справі молодим журналятам! Многая літа вам при доброму здоров’ї та активного творчого неспокою на ще багато добрих справ!
Щирі слова вдячності адресую активістам писемного слова! У вас є своя аудиторія, яка не уявляє “Голосу Лановеччини” без ваших цікавих дописів! Залишайтеся з нами і нехай ще довго звучить наш рідний “ГОЛОС…”!
Читайте також електронний варіант газети “Голос Лановеччини”, сайт lanNews.net. Передплачуйте друковане та онлайн видання! Дякуємо всім, хто з нами! Ми БУДЕМО лише тоді, коли будемо РАЗОМ!
Зі святом нас, універсали універсальної професії! З Днем журналіста!
Щиро ваша — Наталя ГАМЕРА.
