За серпанком років, де мерехтять, пливуть та розмиваються події і долі, за будь-якої погоди не розмиється пам’ять. А в сім’ї Поплавських — Юрія Маріановича та Галини Мефодіївни із села Москалівка усі думки, хвилювання, планування, творчі задуми та ідеї пов’язані зі школою. Це справжні ратаї шкільничої ниви. Пів століття ця одержима подружня пара засівала у дитячих серцях добірне національно-патріотичне українське зерно, плекала любов до рідної землі.
Галина Мефодївна з чотирьох років уже читала і писала. Воно й не дивно — мама ж — Ніна Григорівна Кабан — учителька початкових класів. Що цікаво: маленьку учительську дитину навчав письменству дідусь, як умів сам (дитячі «каракулі» мама-учителька потім на уроках виправляла своїй дочці-учениці).
І з батькової, і з маминої родини були педагоги. Тож потяг до знань і науки в дівчинки генетично закладений, про іншу професію у майбутньому навіть не думала.
— Мама попереджала, що це дуже тяжка справа. Але після закінчення школи я не уявляла свого життя без школи, — зізнається Галина Мефодіївна.
Юрій Маріанович теж з династії педагогів. Батько, Мар’ян Людвікович, був першим директором Лановецької школи №2 та Борщівської школи, математик; мама Валентина Кіндратівна — вчителька початкових класів; сестра Олена Маріанівна Воляник (Поплавська) — учителька математики, директорка Печірнянської школи, сестра Леоніда Маріанівна Зубко (Поплавська) –учителька української мови та літератури.
Шлях до педагогічної роботи у Юрія Маріановича розпочався із того, що перший рік до вишу він не поступив. Батько був строгий, серйозний, дисциплінований колишній фронтовик, тож і синові не дозволяв розслаблятися. Відправив його на роботу в Москалівську школу вчителем музики і фізкультури. Там учорашній випускник з першого погляду сподобав кучеряву, симпатичну розумницю-восьмикласницю Галину, на три роки молодшу за нього.
Навіть роки служби в армії, згодом навчання у Чернівцях не зупинили бажання хлопця поєднати долю з колишньою ученицею. Її, ленінську стипендіатку, успішну й активну студентку покликав заміж і забрав на роботу до школи. Вона, звісно ж, і педучилище закінчила, й інститут.
Юрій Маріанович закінчив фізико-математичний факультет, але більше любив музику, яку опанував самотужки, і спорт. У 26 років став наймолодшим очільником школи на Лановеччині (спочатку у Буглові). Було в той час, що коли кликали в район на нараду директорів, то приїжджала і династія Поплавських — Мар’ян Людвікович, Олена Маріанівна та Юрій Маріанович.
Галина Мефодіївна підготувала об’ємний матеріал про родовід зі своєї родини та родини чоловіка. А якщо порахувати кількість родичів-освітян, то, як жартують нині Поплавські, своїми силами могли б укомплектувати педколектив цілої школи.
Так склалося, що Ю.Поплавський колись був і наймолодшим директором школи, і найстаршим. Всього педагогічній праці присвятив 51 рік свого життя, 42 з них — на посаді директора школи. Рідною стала для нього Москалівка, звідки родом Галина Мефодіївна. Учительські сини — Андрій і Сергій, бачачи виснажливу працю батьків, не обрали педагогічної стежини. Сергій мріяв про військову службу — став полковником, нині є учасником бойових дій. Старший Андрій працював інженером в автотранспортній галузі. На жаль, через халатність медиків, що лікували йому ковід по телефону, чоловік помер.
Чи не найбільшу у своєму житті втрату Поплавські болісно пережили. Ця рана не гоїться з часом, а ще більше ятрить. Бачать своїх онучок-розумниць, талановитих красунь, гордяться ними, радіють за них, а серце сумує за сином. Але вчаться з цим жити…
Болюча сімейна трагедія — не єдиний емоційний удар для вчительського подружжя. З вересня 2021 року Москалівська школа І-ІІ ступенів стала початковою. Скільки праці вклав директор школи Ю.М.Поплавський, щоб пристосоване приміщення (сільський клуб) обладнати для потреб учнів! Спортивний зал, класні кімнати, їдальня та гордість не лише Москалівки, а й Лановеччини — шкільний музей всесвітньо відомого москалівчанина, художника Івана Степановича Марчука. Самотужки обладнали тут дві кімнатки, зібрали полотна Митця, його особисті речі, спогади, публікації у пресі, книжки та інші цінності. Галина Мефодіївна написала сценарій екскурсії, готувала екскурсоводів з числа учнів школи, зустрічала тут поважні делегації. Колектив школи організовував творчі зустрічі, зокрема і презентацію книжки про Москалівку авторства Галини Поплавської.
Поплавські, як кажуть, днювали й ночували на роботі. Ні, це не було вигорання, швидше вболівання, невтомна освітянська активність, притаманна тим, хто працювати у пів сили не вміє і ніколи не буде. Педрада у їхній сім’ї не закінчувалася у стінах школи, а продовжувалася вдома. А там — власні діти, 3 га землі, 3 корови, свині, птиця. Все, як у багатьох сільських учителів. Встигали усе зробити разом, ще й до уроків підготуватися, книжку прочитати, обговорити прочитане, з батьками, дітьми, онуками, близькими поспілкуватися…
Галина Мефодіївна — Заслужений вчитель України, філологиня, котра і здобувала титул «Вчитель року» на обласному рівні, і за свою педагогічну працю, громадську активність отримувала чимало нагород. Та найбільша нагорода для вчителя — вдячність учнів і повага батьків, авторитет серед колег. І всі ці нетитуловані відзнаки з радістю зберігають у сховку своєї душі Галина Мефодіївна та Юрій Маріанович. І це нетлінне багатство додає їм сили, енергії та оптимізму.
Невідворотність пониження в ступені школи, де вони практично прожили увесь свій трудовий вік до виходу на пенсію (та й на пенсії декілька років), власне безсилля у плані збереження набутого, трагедія з сином добряче підірвали здоров’я вчительського подружжя. Сьогодні вони пильнують козу, курей, котів і пса. Провідують онуків на Київщині, не полишають занять з учнями, багато читають, впорядковують домашню бібліотеку та не втрачають бажання по-новому облаштувати музей І.С.Марчука у школі. Кажуть, що і зараз вдосталь вільного часу не мають, бо не звикли «заслужено відпочивати».
Тож здоров’я, енергії, радості, щасливого повсякдення з Господньою підтримкою! Активного вам творчого довголіття, шановні освітяни!
Наталя ГАМЕРА.
