— У квітні цього року на відділення нам привезли комп’ютер і сказали самостійно його опанувати, — розповідає Ганна Захарівна. — А як з ним розібратися, коли я не знаю навіть, як включити? Ніхто ніяких курсів чи хоча б інструктажу не провів, а роботу вимагали. Трохи дочка помогла, по телефону консультували з Тернополя, з часом і сама розібралася, а тепер мені вже не так страшно до нього підступитися.
Начальниця відділення поштового зв’язку — це ще й оператор та листоноша. Її маршрут — 16,3 км по селу Борсуки. Окрім кореспонденції, доставляє пенсію 153 пенсіонерам плюс соціальні виплати. Неабияк хвилюється переводу пенсій на банківські картки.
— В містах людям однаково, де отримувати пенсію, бо банкомати на кожному кроці, а в селі що? — обурюється працівниця пошти. — Людям не завжди є потреба їхати в місто, а ми доставляємо гроші додому. Тож не треба тратитись на проїзд. Добре, що уряд відклав це новаторство, бо в селах багато жителів, які не уявляють собі «справ із банкоматом» у райцентрі. Цивілізація — цивілізацією, але не варто ігнорувати правом вибору людини.
Борсуківське відділення поштового зв’язку увійшло в десятку кращих в Україні по кількості оформленої передплати. За це столичне начальство відзначило сільське відділення премією в розмірі 3 тисячі гривень. Ці гроші розділили між начальницею та листоношею.
— Таке заохочення від Укрпошти отримали вперше, — каже Ганна Захарівна. — Ми з листоношею Наталею Романюк, яка обслуговує село Синівці, передплатили 42 найменування видань. Це 415 примірників. При тому, що так званих «метеликів» у нас немає (так називають поштовики дешеві видання, які пропонують людям для виконання свого плану — прим. авт.). Найбільше передплачують наші люди «Голос Лановеччини» і «Вільне життя» — по 53 примірники кожну, а також «Сільський господар», трохи «Свободи», «Нової Тернопільської газети», а всіх інших менше.
Окрім передплати, поштовики пропонують товар під реалізацію, розносять посилки. Сумки бувають нелегкі. Натомість зарплата — в начальниці мінімальна, а листоноша отримує половину мінімальної. У дні, коли потрібно оплачувати комунальні послуги, привозять у відділення гроші пенсіонерам, перекази, періодику чи товари для продажу, приходить багато людей.
— Спочатку мушу обслужити відвідувачів тут, у відділенні, а вже потім іду розносити замовлення, — розповідає п.Ганна. — Зустрічаю по дорозі знайомих, кожен зачепить, хоче поговорити. Це ж село. А в мене на обслуговуванні переважно люди старшого віку, хочуть знати новини. Часу затрачаю більше, аніж передбачено нам нормою. Особливо не вистачає його, коли менший світловий день. Щоб люди не нарікали, стараюся рознести все вчасно. Але нам не доплачують за понаднормові, це суто моє бажання, бо розумію, що люди чекають, тому іноді допомагає чоловік.
На мінімальну зарплату прожити досить важко, тож працьовиті сільські жителі шукають собі додатковий заробіток. Приміром, Ганна Босак вирощує малину й здає на переробку. Листоноша Наталя Романюк також, а ще продає городину. А як вижити?
Борсуківське відділення — одне з тих, де тепло, чисто, облаштована вбиральня. Такі умови створила сільська рада, виділивши поштовикам кімнату в адмінприміщенні. Ганна Босак на умови роботи не скаржиться. Натомість більшість рядових працівників Укрпошти не забезпечені ні належними умовами, ні сучасною технікою, не мають ні сумок, ні велосипедів, ні зарплати. А ще й бояться про це заявити вищому начальству (щоб не втратити хоча б те, що є). Журналістська спільнота України, зокрема і ми, постійно наголошуємо на несправедливості по відношенню до простих листонош, бо саме від ефективності їхньої праці залежить надання якісних послуг населенню, в тому числі й з передплати та вчасної доставки преси. Люди телефонують нам у редакцію, скаржаться на пошту, перестають передплачувати газету. Поштовики, у свою чергу, кивають на захмарні зарплати керівництва в області та столиці. Замкнуте коло якесь.
Тим не менше, кожен на своєму місці надіється на покращення, а добросовісні й відповідальні — виконують свої посадові обов’язки незважаючи ні на що.
Наталя ГАМЕРА.
