Ні Василь, ні Оксана й подумати не могли, що будуть багатодітною сім’єю, хоча обоє виховувались саме в таких щасливих родинах, де, відповідно, зростало п’ятеро і троє дітей. Богатюки перевершили дві родини по кількості дітей. У кожного — свій характер, вподобання і бажання, однак об’єднує їх любов і взаємоповага. Про них Оксана може розповідати безкінечно. Наразі двоє — вже «на своїх хлібах», четверо — студенти і троє школяриків:
— Найстарша, Ганнуся (1993 р.н.), сьогодні проживає в Америці, подарувала нам двох внучаток — Надійку (6 років) і Анастасійку (1 рік). Ігор (1994 р.н.) займається власною справою — має чималу пасіку. Ірина (1999 р.н.), Володя (2000 р.н.), Богдан (2003 р.н.), Олеся (2004 р.н.) — студенти. Наймолодші Віталік (2006 р.н.), Настя (2009 р.н.), Оленка (2011 р.н.) — школярі. Наші студенти навчаються на державному, отримують стипендію, а школярики тішать своїми успіхами.
На запитання: «Чи викликає ваша родина подив, зацікавлення у сільчан, знайомих?», відповідають, що ні, адже люди уже звикли до їхньої чисельної родини. Богатюки не дотримуються жодних правил, натомість намагаються власним прикладом, мудрою порадою та словом прищепити дітям найважливіші християнські чесноти.
В їхній оселі пахне затишком і спокоєм. Всюди чистенько, охайно. А ще — вони справжні хазяї. Тримають чималу господарку, обробляють більше 3 га поля, мають чудовий садок. Годувальницями сім’ї є дві корівки. Часто купують у них молочну продукцію вдома, інколи господиня вивозить її на ринок в обласний центр. Стараються, щоб усе було своє, домашнє.
Наймолодші залюбки бігають до лісу по суниці: наїдяться досхочу, та ще й батькам назбирають. Ігор з Віталіком — завзяті рибалки. Часом кидають все та й гайда на місцевий ставок, що неподалік їхнього обійстя. Інколи не один десяток коропів наловлять, а буває — всього декілька карасиків, це як пофортунить.
Цікаво, що роботу в сімействі не розподіляють на чоловічу і жіночу. Якщо потрібно, гуртом беруться до справи: чи то поратися на городі, чи біля худоби. Хлопці можуть і в хаті поприбирати, і на стіл накрити. Розповідає Оксана, що такого бісквіта як спече Вітальчик, нікому з дівчат не вдається зробити. Загалом сини є вагомою підтримкою для батька. Разом і трактора полагодять, і ремонти допомагають робити, бруківку стелити. Будь-яка робота їм до снаги.
Дівчатка — мамині помічниці. Поки старші здобувають професію, молодші Настуся й Оленка відповідають за чистоту в оселі, пораються біля дрібної птиці й пробують готувати їжу. Кажуть, допомагати батькам — в задоволення. Буває, що немає охоти щось робити, але свою лінь діти стараються гнати від себе.
Троє дітей Василя і Оксани — люди з інвалідністю, мають однакову генетично-спадкову хворобу (слабкість м’язів) з дитинства. Однак це не стало на заваді навчанню чи реалізації планів. Найбільше недуга проявляється в Ігоря, якому, буває, важко ходити. Але батьки змалку підтримували всі ініціативи хлопця. І хоч він здобув вищу освіту, але знайшов себе у бджільництві. Ще в 9 класі зацікавився цим ремеслом. Тоді у батька було лише три вулики, ходив на пасіку з ним, придивлявся, а коли навчався у виші, то всю свою стипендію відкладав на інструменти і станки. Декілька років Ігор серйозно займається бджільництвом. Сьогодні на його пасіці — більше 110 вуликів, які він змайстрував самотужки. Частину вивозить у ліс, а частина — біля хати. Залюбки допомагає братові Віталій. Разом з ним і мед качають, і рої ловлять, і шукають покупців. А ще — залучають до бджільництва малечу. Дівчатка допомагають навощувати рамки, за що отримують певну грошову винагороду.
Так будує своє життя багатодітна родина. Серед усіх сімейних правил є найголовніше — слідувати Божим заповітам і всі надії покладати на Нього. Адже, наголошує Оксана, за роки свого життя бачила великі милості Господні, про які неодноразово розповідала людям. Будь-яку життєву ситуацію, навіть найскладнішу, вирішувала з молитвою. Пригадує, як непросто було, коли діти одночасно хворіли вітрянкою чи простудними захворюваннями. А чого вартувало жінці, попри заборони лікарів, виносити і народити 9 дітей. Вона вірить, що Господь благословив її на таке багате материнство.
Щовечора сімейство збирається за читанням Святого Письма і молитвою, регулярно відвідують служіння у домі молитви, де діти беруть активну участь.
7 років Оксана має статус багатодітної, а два роки тому уже вийшла на пенсію. Василь — вчитель фізкультури в Буглівській школі. Чи допомагає таким сім’ям держава? Співрозмовниця відверто говорить, що на сьогоднішній день — зовсім нічим. Раніше ще хоч соціальну допомогу на дітей платили, уже другий рік — ні копійки від держави, адже студенти отримують стипендії, а діти з інвалідністю — пенсії. Окрім цього їм виплачують орендну плату за паї.
Але Богатюки не нарікають. Мають хліб і до хліба, матеріальні статки ніколи не були для них чимось головним. Якщо є кошти — можуть побалувати найрідніших смаколиками, немає — обходяться. Та й без людської допомоги їхня сім’я не залишається. Підтримують родичі, друзі, знайомі. Також вдячна Руслані Корнійчук за багаторічну участь у міжнародному проекті, в рамках якого щоквартально четверо її дітей отримують благодійну матеріальну допомогу від заокеанських благодійників.
Олеся закінчила музичну школу по класу фортепіано, Богдан багато років грав у футбол, мріяв стати професійним футболістом, але проблеми зі здоров’ям стали на заваді. Наймолодші дівчатка деякий час відвідували художній гурток у будинку дитячої творчості, але через проблеми з рухом рейсових автобусів сьогодні це стало неможливим. Та Настя й Оленка продовжують розвивати свої творчі здібності.
Літній період сімейство намагається використати з користю. Свого часу бували на морі в Євпаторії, Криму, Одесі, неодноразово діти безкоштовно відпочивали в місцевому таборі «Лісова казка», всеукраїнських «Артек» і «Молода Гвардія». Останнім часом побували у Збаразькому і Золочівському замках, на Боні у Кременці, у Рівненькому зоопарку, відвідали цікаві локації на Львівщині. Ще є безліч місць, куди родина планує поїхати у недалекому майбутньому.
Зізнається Оксана, що сьогодні, коли дітвора підросла, недоспані ночі й дитячі хвороби уже позаду, набагато легше. Але материнське серце щодня, щохвилини тривожитьсяза кожного. Батьківське піклування, їхні турботи і старання сьогодні уже розуміють старші діти, тож намагаються віддячити їм за все, що для них зробили. Якщо необхідно, підсобляють матеріально (хлопці підзаробляють на будівництві, Іринка шиє одяг на замовлення). А два роки тому зробили батькам чудовий подарунок — придбали путівку на море в Туреччину, звідки вони привезли море позитивних емоцій і відпочили на славу. Цьогоріч теж планують відправити їх на відпочинок. Куди? Це поки що залишається маленькою таємницею.
Ось такі вони — одинадцять «Я» сім’ї Богатюків: щирі, відверті, дружелюбні та просто щасливі. В їхньому серці живе безмежна любов, яка не зрівняється більше ні з чим у цілому світі.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
