З цією молодою, вродливою жінкою, борсуківлянкою Світланою Кушнірук, багатодітною мамою п’ятьох діточок, приємно розмовляти. Її кругловиде, добродушне обличчя, голубі-голубі, наче зорі на небі, очі (такі ж зоренята в очах діточок) випромінюють світлу радість, щастя, а милозвучний голос тихими струнами доповнює нестримні почуття.
Народилася вона в працьовитій селянській родині Михайла Івановича та Марії Константинівни Хаблюків. Батько був зварювальником, а мама працювала на тваринницькій фермі. З дитячих літ дівчинку оточував багатий природній світ у старому, щедрому на плоди ще дідусевому садку, а далі — пастівник, де розкошували духмяні, запаморочливі трави.
Під час літніх канікул гостювала у дідуся Івана й бабусі Ганни на хуторі Зоболотці. Любила бігати на ставок, вслухатися у невгамовний пташиний щебет і пригорщами збирати вранішню росу з польових квітів. Зараз вона з ностальгією згадує ці забави. Можливо, саме вони з часом формували її характер, власний погляд на світ.
Навчаючись у Борсуківській середній школі, Світлану, як і багатьох ровесниць, полонили мрії про обрання професії. З дев’ятого класу вступає й успішно закінчує Тернопільське вище професійне училище №4 (пізніше ім.Паращука), де навчалася на бухгалтера. Згодом здобуває вищу освіту за цим же фахом у Тернопільському національному технічному університеті ім.І.Пулюя.
Працюючи завідувачкою місцевого відділення Ощадбанку, зустріла своє кохання — борсуківлянина Григорія. Придивлялися один до одного, прислухалися до почуттів молодих сердець пів року, а потім одружилися. Жінка каже, що сам Бог послав їй такого чуйного, спокійного чоловіка.
Незабаром боцюн завітав у молоду сім’ю, принісши дівчинку, назали її Ульяною (щаслива). А далі зачастив птах, поповнивши молоду сім’ю двома хлопчиками і стількома ж дівчатками. Батьки відповідально поставилися до вибору імен діточкам. Кожне з них має свою ознаку чи подію. Жінка, проявляючи таїнство материнства, як психолог-самородок вивчила їхні характери, звички, вдачу. Ульянка спокійна, добре вчиться, за що візьметься, виконує старанно. Це вона назвала свою сестричку Катрусею. Дівчинка любить спорт, займається карате у Лановецькому клубі “Сінай”. Одинадцятирічна Катруся завоювала у спортивних поєдинках тринадцять золотих та три срібних й бронзових медалі. Мріє стати олімпійською чемпіонкою. Любить доглядати за собачками, піклуватися про них.
Ощасливили сім’ю народжені у дні святкування Різдва Христового Даринка і Денис. “Це дар Божий”, — каже їхня мама. Дівчинка дуже любить англійську мову, а Денис — точні науки. Найменший Давидко залюбки доглядає домашніх тварин. Додає мороки дідусеві Михайлові, бо все норовить побігти на город, щоб принести охапку трави корові чи свиням. Видно, буде добрим господарем. Йому тільки три рочки. Велика сім’я — багато клопотів. Але Світлані пощастило. Маючи міцну, дружню сім’ю, завжди є на кого надіятися, чекати підмогу.
Старшеньку Ульяну і Катрусю допомагала вибавити прабабуся Ніна (тепер у засвітах). Тоді їхні бабусі Марія і Ганна ще працювали на тваринницьких фермах. Вже пізніше, особливо бабуся Марія, з якою разом проживають, няньчили малюків. Вона та дідусь Михайло щоразу виходять на дорогу, щоб зустріти онучаток зі школи або спортивних змагань.
Часто слухають діти розповіді старших родичів про свій родовід, фронтове життя прадідуся Константина, який горів в танку, бої УПА в Чорному лісі та заболотецьких хуторах.
Надійною опорою, помічником і порадником для багатодітної мами є її чоловік Григорій Дмитрович. Незважаючи на зайнятість (працює в агрофірмі “Горинь”), встигає перевірити виконання домашніх завдань своїх школяриків, погратися з найменшим синочком Давидком, розділити радощі і турботи з дружиною.
Сім’я Кушніруків часто подорожує, відпочиває у мальовничих куточках Західної України. Вже побували в Карпатах, Рівненському зоопарку, на озері святої Анни, пам’ятних місцях Тернопілля. Діти не тільки підвищують свій кругозір, а й прививають любов до рідного краю.
Здається, у мами Світлани Михайлівни немає часу на особисте життя. Але сплановує його так, щоб прочитати улюблені книги класиків світової літератури. Вирісши у благодатному природному й людському середовищі, вона свої емоції, стан душі переносить у ліричні вірші, які пише з шкільних років. Для неї це щось особисте, як материнське таїнство. Зберігає в зошитах, не ділиться ні з ким.
На запитання: “Чи влаштовує її сьогоднішнє життя?”, багатодітна мати відповіла авторським віршем:
-- Хіба я не багачка? Я -- багачка! У мене чоловік є І три дочки, А ще є два синочки. Хіба я не багата? Я -- багата! У мене є сім’я І ще два брата. Багата я, таки багата!
Окрім цього багата на материнську мудрість і поетичну душу.
Григорій ВОЛЯНЮК. с.Борсуки.
