Напередодні, 17 серпня, в Культурному центрі Єловицьких у Ланівцях Роман Казновецький вручив Іванові Марчуку сувеніри та свідоцтво про присвоєння звання Почесного жителя Лановецької міської територіальної громади. Директор центру Єловицьких Юрій Матевощук частково презентував гостям проєкт майбутнього музею Івана Марчука, який створять у цьому ж приміщенні.
А наступного дня, за дорученням художника та згодом і його особистої присутності, з музею в Москалівці забрали оригінали картин, які він колись дарував/давав школі. Відомо, що деякі полотна Іван Степанович передав ще задовго до створення тут музею.
Саме друзі художника — подружжя Поплавських — директор Юрій Маріанович і вчителька української мови та літератури Галина Мефодіївна зініціювали створення музею, зібрали матеріали про Івана Степановича, дещо з його особистих речей та інші експонати й помістили у двох пристосованих кімнатках навчального закладу. Оригінальних полотен тут було 47. Картини привозив сам художник, коли навідувався у село, або ж Юрій Маріанович доставляв їх навіть потягом з Києва, де мешкає Іван Марчук.
Одинадцять років успішно діяв музей. Було чимало відвідувачів. Екскурсії проводила Галина Мефодіївна та її учні. В книзі відгуків — безліч записів упродовж цих років зі словами вдячності.
Як пояснила довірена особа 85-річного Івана Марчука, мистецтвознавиця Тамара Стрипко, унікальні полотна забирають з Москалівки для експонації у Київському державному музеї. Натомість залишають у школі принти і запевнила, що художник готовий допомагати і розвивати музей. А ці картини у майбутньому столичному музеї займуть чільне місце, як нагадування про те, що зробив Іван Марчук для свого рідного села і школи. «Нашим людям однаково, які в школі картини — оригінали, чи копії. Нам головне — презентувати талант Івана Степановича, а я, як і раніше, знайомитиму відвідувачів з його життєвим і творчим шляхом», — зауважила Галина Поплавська, востаннє проводячи екскурсію музеєм за наявності тут оригінальних творів Генія.
Особисто у мене того дня було двояке відчуття. З надзвичайною повагою ставлюся до геніальності Івана Марчука, знайома з ним ще з 2000 року, гостювала у його київській квартирі та у складі делегації земляків відвідала персональну виставку в столиці. Була присутня не на одній імпрезі, коли влаштовували пошанівки на честь Маестро. А на одній із зустрічей у Москалівці Іван Степанович привселюдно подарував картину для школи. Світлина і відповідний підпис до неї залишилися в дописі газети «Голос Лановеччини» та альманасі «Лан». Звісно, ніяких дарчих паперів ніхто й не думав оформляти. Але ж і мова не йшла, що ця картина залишається тут тимчасово. Тоді це був благородний жест земляка, котрий не вимагав нічого взамін, а був розчулений теплим прийомом, який влаштували йому в рідному селі. І таких щирих, емоційних зустрічей було немало.
З іншого боку — коли унікальні шедеври набули шаленої популярності та коштують захмарні суми, хто дозволить якійсь маленькій сільській школі хизуватися оригіналами Маестро? Хто просто так залишить їх громаді, яка створює сучасний краєзнавчий музей, що носитиме ім’я Івана Марчука? Чи достойні простолюдини такої нагороди генія світового рівня?..
Як уміли, як дозволяли обставини, так і облаштовували й берегли культурну спадщину свого талановитого земляка сільські учителі. Чимало недомовок залишає за собою ситуація із вивезенням унікальних експонатів зі шкільного музею. Але що б там хто не говорив, а папір таки має свою вагу. Бо художник вправі забрати свої роботи, оскільки ніде офіційно не прописано, що вони подаровані чи передані на тимчасове зберігання.
Юрій Маріанович з цього навчального року уже не директор, а Галина Мефодіївна — не вчитель у цій школі. Вони пенсійного віку, тож пониження в ступені Москалівської школи, що набула статусу початкової, не вплинуло ні на яке рішення цього подружжя. Однак, як запевнила ініціаторка й директорка музею, вона готова і надалі на добровільних засадах опікуватися експонатами та проводити екскурсії.
Без зайвих фраз, образ, поліції, емоцій, звинувачень та інших неприємних речей того дня не обійшлися обидві сторони. Мерія апелювала на тому, що школа і все, що в ній, — це комунальна власність, тож картини музею — також, і тому процес передачі потрібно задокументувати офіційно. Мистецтвознавиця зі столиці п.Тамара косою зрізала висячі полотна, вказуючи на цвіль на звороті, плівкою обгортала по декілька експонатів укупі, взутою ставала на книгу відгуків, якою застелила крісло, щоб «скосити» наступну картину, російською мовою по телефону спілкувалася з кимось із начебто офісу Президента. Разом з п.Володимиром Бульбою, який представився другом Івана Марчука, втихомирювали голову громади і представників мерії нагадуванням про вік автора шедеврів і що вони йому напередодні викликали «швидку». Сам майстер пензля був небагатослівним, але категоричним у своєму рішенні. Має право.
Наразі в колись унікальному музеї сьогодні залишилися голі стіни та стелажі і гіркий присмак прощання…
А невдовзі, як повідомили столичні гості, вийде фільм про Івана Марчука, куди увійдуть і сюжети з його рідного села, «Той, кому одного Всесвіту мало».
Наталя ГАМЕРА.
