Штрихи до портрету Кузьми Скрябіна: музиканта, композитора і громадянина
(17. 08. 1968 – 2. 02. 2015)
Коли заходить мова про творчість Андрія Кузьменка, то більшість співрозмовників відразу пригадують телеведучого музичних телепрограм «Шанс» і “Шейканемо”, де він феєрив своїми дотепними жартами, які ніколи не зачіпали гідності співрозмовників, а лише додавали емоційних принад кожному із ефірів цих популярних музичних проєктів.
А вже про те, що Андрій Кузьменко здобув лише початкову музичну освіту (навчальний курс музичної школи по класу фортепіано) та створив у містечку Новояворівськ на Львівщині гурт «Скрябін» (1989), що цей колектив став першопрохідцем у жанрі української альтернативної музики, то це вже знають хіба що істинні меломани. А потрібно, щоб пам’ятала наша молодь, бо гурт «Скрябін» мав вагомий вплив на розвиток українського мелосу, аби він не збився на манівці вульгарності, яка є синонімом сучасного життя, щоб уникав аморальної грубості, банальності та несмаку. За 25 років творчої активності гурт видав двадцять студійних альбомів, два збірники, дев’ять макси-синглів, один концертний альбом та багато чого іншого. Україна знає Андрія Кузьменка як співака і як самодіяльного композитора, якого варто згадувати у контексті таких народних улюбленців, як Володимир Івасюк та Ігор Білозір.
Вже після загибелі митця пішов поголос про його ваговитий письменницький талант (виразно проявився в автобіографічних повістях: «Я, «Побєда» і Берлін», «Я, Паштет і Армія»), а ще, як про письменника-фантаста, адже повість «Місто, де не ходять гроші» екранізована Ганкою Третяк (фільм вийшов у прокат у 2018 році).
Одночасно із прозою Харківське видавництво «Фоліо» благословило у світ збірку віршів та пісенних текстів – «Поезії». Митець фокусує увагу на буденних, начебто непримітних подіях та явищах, але з таких несподіваних ракурсів, настільки образно та алегорично, що вони викликають подив і захоплення, особливо, коли йдеться про драматизм людських стосунків. Підкупляє і лексика пісенних текстів, де немає місця високопарності, натомість нерідко вживаються діалектизми і навіть сленг, адже це виправдовується жагою лаконічності та нешаблонними поворотами думки. Кращі пісенні тексти, що увійшли до «Платинової колекції» – це поезія високої проби. Окремі речі сповнені проникливого ліризму, в інших помічені вкраплення іронії та бурлеску, гротеску та метафоричної алегорії, що проектується на філософський підтекст. Проілюструємо усе згадане на кількох прикладах:
Він ціле життя усміхався
Широко до всіх навкруги.
Позичав їм останні гроші,
А сам не просив взайми.
А вони садили дерева зла
На бідній його голові.
І з часом горбилася спина
Під вагою дрімучих садів.
(Добряк)
Ми будем з тобою у ліжку лежати,
Лежати, як сніг – водою стікати.
Ми будемо жадно свої сльози ковтати,
А з ними слова, яких не сказати.
(Мовчати)
Я куплетами у тебе заплетений,
Ми з тобою не зіпсуті монетами,
Ніби діти за руки,
Через роки і муки переходили…
(Остання сигарета)
Я там, де сонце на стінах,
Я там, де сонце на стелі:
Танцюю танець пінгвіна,
Страшно веселий!
(Танець пінгвіна)
Злий був дощ – він не міг побувати в вогні,
Він лизав її тіло, і гасив його сни,
Скоро попіл залишився, де був шойно вогень.
Не загориться вже ніколи мокре і гірке.
(Щось зимно)
Окрему тематичну групу творчого доробку складають протестні та антивоєнні пісні: «Руїна», «Кинули», «Я злий», «Революція у вогні», «Сука-війна», «Лист до президентів», «Українці». В них автор не приховує категоричного несприйняття політичного бедламу, нав’язаного українському суспільству архітекторами лібералізму. Саме ця спотворена форма демократії призвела до олігархізації владного режиму, зумовила деінструалізацію країни, а заодно масову трудову міграцію та розгул корупції.
Пам’ятаємо, що під час Революції гідності Кузьма Скрябін не був пасивним спостерігачем, адже кілька разів відвідував Майдан.Тоді щоразу наголошував, що підтримує лише законні прагнення простих людей, але в жодному разі не тих політиканів, які взяли під свій контроль громадську ініціативу. Бо їм аж ніяк не варто довіряти. Він прислухався до власної інтуїції та переконував інших, що політика розбрату лише послабить Україну. Тому закликав громадських активістів ігнорувати настанови олігархів та братися за вироблення громадської програми державотворення, яку неодмінно підтримає вся Україна, а зокрема і жителі Донбасу.
Варто зазначити, що громадянський протест Андрія Кузьменка не був спонтанним. Він визрівав по мірі інтелектуального збагачення, духовного просвітлення та громадянського дозрівання шоумена, а виразно проявився після Помаранчевої революції, у 2005 році, коли він створив один із своїх найвідоміших хітів – композицію «Люди, як кораблі». Прочитання алегоричних образів кораблів і моря тут цілком свіже, бо художній конфлікт твору має глибокий філософський підтекст. Кораблі – це творчі особистості, які прагнуть самореалізуватися у людському морі – непостійній стихії, де панує жорстка конкуренція і потрібно зважати на численні підводні тенета та капкани. Сьогодні це стало прописною істиною, бо чи не кожен етнічний українець розуміє, що саме ця кровожерність завадила консолідації українського суспільства, пригальмувала перебіг демократичних процесів.
Але тоді багатьох стримувала ура-патріотична ейфорія, на фоні якої влада начіплювала своїм непримиренним опонентам ярлики агентів Кремля. Кузьма на це не зважав, бо за свідченням друзів його найбільшим надбанням була свобода бути самим собою, завжди і всюди. Він приймав до уваги лише міркування прогресивних авторитетів, які чогось досягли в цьому житті. З початком військового конфлікту відвідував населені пункти на лінії протистояння, займався волонтерством. Під час концертів проводив антивоєнну агітацію, закликав людей бути свідомими того, що коїться у нашій країні.
Напередодні позачергових парламентських виборів 2014 року Андрію Кузьменку запропонували увійти до першої п’ятірки виборчого списку однієї із рейтингових партій, причому за винагороду в мільйон доларів. Це свідчило про визнання державними функціонерами його всенародної популярності. Те ж саме підтвердив музичний критик Генадій Шостак, який, характеризуючи стилістику ювілейного альбому «25» констатував, що усі представлені композиції гурту «Скрябін» – це українська поп-музика європейської якості.
Як відомо, упродовж усього існування гурт надзвичайно трепетно ставився до своїх фанатів. Саме тому Кузьма не лише категорично відмовився від брудної пропозиції, але й розповів про цей корупційний факт в прямому ефірі на телеканалі «Zik» 21 жовтня 2014 року, в ході авторської програми Остапа Дроздова. Він розумів, що його чесне ім’я знову хочуть використати для задурювання довірливих виборців, як це вже робили пристосуванці із «Команди озимого покоління» (2001) та «Партії регіонів», за яку довелося агітувати в 2004-му, бо згідно раніше укладеного контракту з «Інтером» він був зобов’язаний брати участь в усіх акціях телеканалу. Тож цього разу Кузьма використав телеефір для протесту та озвучив політичним махінаторам вистраждані побажання народних мас:
«Я би хотів сказати всім нашим політикам, що я їх просто зневажаю і хочу, щоби вони або їхні потомки обов’язково відчули на своїй шкірі то, що відчувають мами тих пацанів, які не вернулися додому. І просто, щоб вони знали, що кров тих хлопців — то є на ваших руках».
Це був громадянський вчинок великої ваги, якого Кузьмі не пробачили. А він, зустрічаючись із журналістами, наводив нові факти зневажливого ставлення політиків до українського народу, а ще зголосився підтримати естафету миру «Зупинимо війну разом!», ініційовану російським опозиціонером Борисом Нємцовим.
Тому версія щодо добре спланованої автомобільної аварії, яка відібрала у нас талановитого музиканта, самобутнього композитора, лідера гурту «Скрябін» і громадського діяча Андрія Кузьменка, видається цілком правдоподібною.
Василь НЕРУЧОК,
голова ГМСК «Тризуб»,
