Малесеньке село Синівці, що на Лановеччині. Дев’ятеро вихідців із села стали захист України з початку великої війни. Один військовий важкопоранений і знаходиться на лікуванні. А ще одного Воїна Синівці сьогодні провели в останній його похід — до побратимів Небесного воїнства.
Юрій Машта — активний у селі, свого часу ходив колядувати. Загалом, як каже організатор усіх культурно-духовних дійств, шанована у селі людина, священник Сергій Сіверський — це був добрий, роботящий, безвідмовний і виконавчий чоловік. Коли потрібно, кидав усе і спішив на допомогу. Саме таким і запам’ятається усім, хто його знав, любив і поважав.
Серед трьох братів Юра був наймолодшим. Брати дружні, завжди разом на заробітки їздили. Середульший Руслан нині також захищає Україну. А син старшого брата Сергія залишився у війську, коли проходив строкову службу, а потім почалося повномасштабне вторгнення. Зрозуміло, що серце мами і бабусі Марії не мало спокою увесь цей час, коли сини і внук боронять країну від російських окупантів.
Юра з перших днів великої війни разом із односельцями допомагав війську. Записався у команду місцевої тероборони у своїй Борсуківській громаді. А коли у вересні прийшла повістка, з гідністю та почуттям відповідальності пішов захищати Україну.
Потрапив у розвідроту 79 бригади. Записали водієм, трохи пройшов навчання на полігоні на КАМАЗі. А потім вчився й отримав посвідчення оператора безпілотників. Серед побратимів на фронті був таким же, як і вдома: не конфліктним, врівноваженим, виконавчим. Його поважали, тому сумують з приводу загибелі Юрія. Його командир записав звернення до громади і родини зі словами співчуття.
А ще хлопці дякували за генератор, який надіслали їм після загибелі Юрія.
«Юра ніколи нічого не просив, — пригадує о.Сергій. — Сім’я самотужки купувала необхідні речі, ми з односельцями дещо закуповували всім своїм, хто воює, відправляли посилки. Сім’я Машти — мої сусіди. Якось запитав дружину Юри, Оксану, чи щось потрібно. Вона каже, що Юра обмовився про потребу в генераторі. Наша місцева волонтерка Богданка разом з Оксаною організували збір коштів. Час пройшов, поки зібралася необхідна сума, поки генератор доставили в Україну, ми його отримали. Та одночасно отримали й жахливу звістку про загибель Юри. Проте вирішили відправити його за призначенням.»
Юра був хорошим чоловіком, турботливим батьком донечці Оленці та синові Владиславу. Дружина Оксана завжди підтримувала коханого, навіть відважилася на небезпечну поїздку на Донеччину, аби з ним зустрітись. А на Великдень він приїжджав у відпустку.
Жахливу звістку першим почув брат Юри — Руслан. Командир зателефонував до нього. Оксана ж у той день місця собі не знаходила, бо чоловік, вперше не попередивши її, не вийшов на зв’язок. «Бачу, що дзвонить Оксана, а я не знаю, як їй сказати і що сказати, — ділився горем Руслан з о.Сергієм Сіверським».
Юрій Машта (7.12.1986) був призваний 15 вересня 2022 року. Служив водієм у 1 розвідувальному відділенні розвідвзводу 2 десантно-штурмового батальйону. Під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новомихайлівка, що на Донеччині, 18 червня загинув. Як стверджують побратими, в 200-метрах від бойових позицій військ ерефії.
«Я не погоджуюсь із гаслом «Герої не вмирають!», — з розпачем говорить о.Сергій. — Саме герої і вмирають — прості, роботящі, молоді свідомі патріоти йдуть від нас. Важко усвідомлювати, скільки важливих для суспільства Героїв ми вже провели до Небесного царства, а скільки ще попереду… Скільки це скалічених доль, осиротілих дітей, травмованих морально та фізично… Війна не закінчилась… Дуже важко… Знав особисто тих людей. Вінчав їх. А тепер у співслужінні з іншими священниками відспівуємо».
Молодь села Синівці, однокласники доньки Оленки зі школи №2 м.Ланівці розгорнули і пронесли від рідної оселі і до місця вічного спочинку 20-метровий стяг — з великою шаною до подвигу загиблого. Діти в селі проявили бажання та сплели 500 символічних браслетів і почепили кожному, хто прийшов розділити біль спільної втрати з великою родиною Юрія Машти — дружиною, дітьми, матір’ю, двома братами, трьома сестрами.
Жодні слова підтримки не в змозі заспокоїти чи підтримати сім’ю загиблого на російсько-українській війні. Ми ковтаємо сльози, зустрічаючи Героїв на щиті. Ми стаємо на коліна, проводжаючи сумний кортеж… Здригаємось від військового залпу на честь Героя… А сім’я мусить жити з болем завжди.
Вічна пам’ять Юрію. Хай Господь кріпить і допомагає рідним у важкі хвилини. Герої не вмирають, допоки живе пам’ять про них!
Наталя ГАМЕРА
