icon clock19.05.2021
icon eye103
ПОЕЗІЯ

85-річчю від дня народження Івана Марчука присвячено

Я СИН ТВІЙ, БЛАГОДАТНА МОСКАЛІВКО!

Я син твій, призабута Москалівко,

А ти — навіки матінка моя,

Бо тут пройшло моє дитинство,

І тут краса — тільки твоя.

Любитиму тебе я вічно

І знаю, що перед тобою я в боргу,

Що з нього я не вийду блискавично —

Його у безкінечність я візьму.

МОЯ ДОРОГА-ВТІХО

Я звідси взяв свій старт-дистанцію,

А фініш — і не знаю, де знайду,

Бо щастя своє й працю я

З маленства й дотепер шалено так люблю.

На жаль чи втіху, чи розраду

Пішов у світ я в люди — у життя,

Знайшов свою дорогу-втіху радо,

Спльонтав я Всесвіт з небуття.

І всі оті дороги мої спльонтані

Ведуть додому у село,

Де Москалівка моя стомлена

Співає пісню ворогам на зло.

УСІМ ДОРОГАМ МОЇМ КРАЙ

Село й краса — квітки у благодаті,

Всі кольори природні та чіткі.

А філософія — гармонія їх поєднання —

Лиш тільки так, як в пісні голосній.

Люблю тебе, село, за твою ласку,

І ти мене в світах повік не забувай:

Ти завжди у мені живеш без маски,

І тут — усім дорогам моїм край.

МОЯ КОХАНА МОСКАЛІВКО

Сади твої вишневі щедро пахнуть

В пору цвітіння навесні,

І хліб святий в полях безкрайніх

Зріє щасливо. Радість всім.

   Моя кохана й вірна Москалівко!

   Все буде добре: так і знай,

   Бо я живу і буду жити вічно,  

  Хоч полечу колись у небокрай.

МІЙ ЗАПОВІТ

Ну що скажу, моя ти Москалівко,

Живу далеко я, а в серці заповіт:

Найменший порух мій так щемко-гірко

Пов’язаний навіки з іменем твоїм.

З тобою я завжди відвертий:

Як ти — мене не зрозуміє так ніхто.

І слава, і краса твої так вперто

Весь мій талант кріплять на щастя і добро.

МАЛА БАТЬКІВЩИНА — ТО ЩАСТЯ

Мала батьківщина — то щастя,

То радість незрима і дух,

І хто її має, як вдасться —

Старається бути ось тут.  

  Тут все пройшло моє дитинство,  

  Тут зорі засвітилися мені,

   Тут вся краса в душу невпинно  

  Ввійшла тоді назавше і повік.

В Америці й Австралії тужив —

Було мені так славно і так гірко,

Що мусив їхати я в Україну жить —

Бо люблю тебе, рідна Москалівко.

   Ти мій невидимий акумулятор, Москалівко,

   Як навігатор у путі.  

  Моя безцінна ти картина наймиліша

   В майбутньому й теперішнім житті.

Я знаю, Москалівко, ти гордишся мною,

Я й сам собою деколи горджусь:

Що все життя щемно живу я

Тобі велику дяку я несу.

Олена ПРИЙМАК, відмінник народної освіти, пенсіонер.

с.Москалівка.

5.05.2021 р.