У листопаді 1990 року, перебуваючи на Тернопіллі, глава Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Мстислав (в миру Степан Скрипник) побував у селі Борсуки. У 1928-1930 роках він тут проживав із сім’єю, працював на відповідальній посаді у місцевій гміні. Зі світлими, незабутніми спогадами побував біля церкви святого Миколая, віддав шану біля могили свого колишнього товариша, працівника цієї ж установи Авксентія Шандрука, проїхав знайомими вулицями. Ще хотів зустрітися з сім’ями Авксентія та майбутнього протодиякона Івана Шандрука.
Коли чорна «Волга» призупинилась на греблі борсуківського ставу, що часто снився йому, від кутка Старшинових, де колись проживав священнослужитель, вийшли Раїса Солонина, її мама Олександра, сусідка Феодосія Шандрук. Схвильовані та зніяковілі, вони слухали, що говорив Патріарх Мстислав. Ніхто не помітив дев’ятирічної доньки Раїси Василівни, яка протиснулась між ними. Патріарх подарував їй іконку з напутніми, благословенними словами на звороті. Вона миттю сховала цінний подарунок і, подякувавши, побігла додому.
Сьогодні можна звично, вільно говорити про вчинок другокласниці, але тоді ще були радянські часи, процвітала активна атеїстична пропаганда. Видно, у душу, свідомість родиною Солонини-Шандрук закладено міцний фундамент цінностей християнської моралі, духовний пласт віри у Всевишнього, любові до ближнього.
Лише через 30 років після цієї пам’ятної події Тамара Богданівна відкрила власну таємницю своїй матері. Розповідала так емоційно, наче це було вчора. Оберіг, або як вона його називає — талісман, жінка пронесла, ні на мить не розлучаючись, через усе життя. Долаючи перепони, наполегливо йдучи до своєї заповітної мети, Тамара Богданівна з вірою у патріарший оберіг, успішно закінчила середню школу, сім років навчалася гри на скрипці в Лановецькій музичній школі. Змалку любила іноземні мови, тож вступила у тодішній Кременецький педагогічний коледж, а звання магістра здобула у Тернопільському педагогічному університеті ім.В.Гнатюка.
Щасливо склалося і її сімейне життя. Вийшла заміж за ланівчанина Юрія Березніцького, однак доля закинула на Хмельниччину. Там проживає і працює вчителькою. Гордиться своїми дітьми: старша, Вікторія, уже закінчує школу а син Максим навчається у сьомому класі. Віриться, що й вони оберігатимуть пам’ятний талісман і знайдуть свою щасливу долю. Адже Патріарх Мстислав у напутніх словах наголосив: «вірити у майбутнє, дотримуватись цінностей, що у Святому Письмі”.
Тамара Богданівна Березніцька на своїх уроках засіває учням, як селянин поле, добірні зерна знань, мудрості та доброти. Так, як сповідував, навчав молоде покоління перший Патріарх православної церкви.
Григорій ВОЛЯНЮК. с.Борсуки.
На фото: Т.Березніцька з іконою Патріарха Мстислава.
