icon clock08.06.2021
icon eye817
ОСОБИСТОСТІ

Ювілейний червень Марії Басок

  На життєвому календарі Марії Степанівни Басок — 90. Дев’яносто чудових років, переплетених радощами, тривогами, турботами, повсякденними клопотами, випробуваннями. Та попри неспокої, що підкидала доля, ювілярка вважає себе багатою — на любов і повагу дітей, онуків, веселий щебет і міцні обійми правнуків. А ще — на хороших друзів, доброзичливих сусідів, вдячних учнів, яких за 36 років вчителювання ой як багато.

  На порозі свого благодатного ювілею ланівчанка гортає сторінки життєвої книги, має час для роздумів та спогадів.

  Вчитель – не професія, а доля

 Народилася у Великих Кусківцях в простій селянській родині. Хоч батьки були малограмотні й незаможні, однак зуміли прищепити найвищі людські якості. З раннього віку маленька Марія тягнулася до знань: за декілька кілометрів ходила до школи в с.Синівці, а коли її закрили, займалася з вчителем приватно. Розраховувалися за науку продуктами харчування. Через деякий час навчання у школі знову відновили, тоді закінчила 10 класів. Про те, що стане вчителем — знала змалку. Любов до благородної професії прищепив батько, який деякий час і сам вчителював. Закінчивши лише двокласне училище, він був сильним математиком.

  Марія Степанівна пішла батьковими стопами, обравши математичний профіль. Навчалася у вчительському інституті в Кременці, закінчила Тернопільський педагогічний університет. Деякий час працювала в Синівцях, у с.Нараїв (Бережанський район), Ворохті (Закарпатська обл.), однак найбільше — 25 років — у Лановецькій ЗОШ №2. Колишні учні та колеги пам’ятають її як хорошу вчительку, мудрого наставника, яка засівала не лише зерна знань, а й життєві чесноти. Підтвердження цього — численні грамоти районного й обласного управління освіти, але це не найголовніше для вчительки. Її безцінна нагорода — вдячні учні, яких за 36 років було чимало. Не забувають про свою наставницю — телефонують, заходять в гості,  діляться успіхами. Приємно, що зерна, які засівала на педагогічній ниві, дали хороші плоди…

  Квітковий рай

  Найбільше хобі ювілярки — квіти.

  — Скільки себе пам’ятаю — завжди була закохана в квіти. Пригадую, як 4-річною пішла збирати волошки й заблукала. Батьки мене скрізь шукали, та без результату. Я задрімала в пшеничному полі. Прокинувшись, нарвала квітів і повернулася додому.

  Оселя пані Марії потопає в квітах. Зайшовши на подвір’я, наче потрапляєш у справжній квітковий рай. Різнобарв’я вражає: десятки видів і сортів, від п’янкого аромату яких аж дух перехоплює, цвітуть від першого весняного сонечка — аж до пізніх зимових днин.

  — Першими пробуджуються крокуси, гіацинти, тюльпани, нарциси, тоді деревовидні піони, за ними іриси, троянди, і т.д., пізньої осені цвітуть хризантеми… Аж до морозів моя душа насолоджується квітучими красунями.

  Догляд за квітником Марія Степанівна проводить самотужки. Раніше могла цілий день присвятити улюбленій справі, отримуючи від цього неабияку насолоду, а сьогодні здоров’я трішки підводить, утримувати все в належному стані — непросто.

  Пригадує співрозмовниця, як замолоду разом з колегами займалися квітникарством. Мали каталоги, виписували поштою різні види і сорти квітів, розмножували їх, а потім обмінювалися. Бувало, що й більшу частину зарплати тратила на своє хобі.  Також займалася розмноженням троянд з черенків (живців), щепленням, мала чудові штамбові троянди. Квітник Марії Басок завжди привертає увагу перехожих і викликає у них справжнє захоплення.

  Мої літа – моє багатство

  Цим рядком із пісні Марія Степанівна характеризує своє життя. Вона щаслива, адже Господь відміряв їй відрізок життя, довжиною в 90 літ, благословив чудовою родиною. Разом з чоловіком Іваном, з яким пройшли життєвою стежиною 53 роки (13 років тому відійшов у засвіти), виховали дбайливих синів Бориса і Мирослава, прекрасних онуків Таню, Олю, Андрія, Альону. Сьогодні тішиться найдорожчими у світі правнуками Марічкою, Полінкою, Іванкою, Ігорем, Єгором. І хоч вони проживають далеко (Київ, Дніпро, Лондон), часто навідуються до рідної неньки, допомагають. Їхня любов, турбота й увага тримають на плаву.

  Гордістю повниться материнське серце за кожен успішний крок кровинок. Старший син Борис — науковець у галузі теплофізики, кандидат фізико-математичних наук, доктор технічних наук, лауреат державної премії, член-кореспондент національної академії наук, професор , викладач у політехнічному інституті, молодший, Мирослав, обрав технічний напрямок — працює у фірмі «Ретал Дніпро». Обом передала любов до квітів. Сьогодні залюбки експериментують з видами, сортами, а квіткові фантазії втілюють на власних клумбах.

  Велику радість берегиня відчуває, коли за родинним столом збираються найдорожчі люди, хата повниться веселим щебетом і сміхом правнучат, як у старі добрі часи.

  З роси й води Вам, ювілярко! Великого запасу сил, здоров’я і енергії, миру над головою, відради у серці та спокою душі.

  Олеся МЕЛЬНИЧУК.