— Слава Україні! — почула знайомий голос у слухавці. Це був пан Петро із міста Лисичанськ, з яким ми познайомились у 2016 році під час однієї із волонтерських поїздок до земляків-бійців, які тримали оборону на сході України.
— Наталя Петрівна, у вашому місті можна орендувати квартиру?
— З квартирами, — кажу, — у нас вибір невеликий, але щось придумаємо. А що сталося?
— Якщо ще в понеділок, 21 лютого, я відсотків на 80 прогнозував, що росія нападе на Україну, то сьогодні, 22 лютого, на всі 100 упевнений, що війну путін розпочне…
У 2014-му Лисичанськ захопили окупанти, а після звільнення міста ЗСУ Петро Гуртовий безкорисливо ремонтував нашим захисникам радіотехніку, генератори та ін. Разом із місцевим підприємцем-волонтером Юрієм Шибковим розвозили на «нуль» допомогу. Їх знають усі бійці підрозділів, що тримали оборону на Луганщині. І нашому волонтерському екіпажу (а це водій Олександр Цимерман, голова районної організації Товариства Червоного Хреста Лариса Мисюк) також випала нагода на Луганщині познайомитися з цими відважними патріотами. Вони приїжджали потім у Тернопіль. Разом із пані Ларисою, з якою об’їздили всі гарячі точки передової ще з 2015 року, ми зустрілися з друзями у Файному, подарували футболки. Ніхто тоді й гадки не мав, що їм доведеться залишити своє місто, а пан Петро з сім’єю переїде жити в Ланівці. На жаль, через хворобу Юрій помер. Та його волонтерську діяльність продовжують сини і дружина, які також евакуювалися з рідного міста, аби бути корисними в тилу.
Петро Гуртовий з дружиною, донькою і внуком оселилися в Ланівцях на третій день війни. Власниця квартири Інна Рижак спочатку сказала ціну за оренду, але коли прийшов час розраховуватися, відмовилася від грошей. Мовляв, війна зараз. Пан Петро був зворушений такою гостинністю.
З перших днів, відколи у нашому місті, Петро Володимирович у волонтерському центрі: водій і вантажник, порадник і майстер ремонту електро/радіотехніки, через давні зв’язки допомагає купувати необхідні на передову запчастини, домовляється із доставкою. У Лановецькій громаді за цей час освоївся швидко, вивчив села, у багатьох бував, перевозячи власним «пиріжком» продукти у гуманітарний центр чи до переселенців. Зустрів тут і земляків, котрі також залишили рідний Лисичанськ. Завжди сам щиро і безкорисливо пропонує свої послуги.
І, як це буває в житті, несподівано зустрів ланівчанина Юрія Зиска, з яким бачився поблизу Лисичанська, де Юра на той час ніс службу. Разом з ним був і Андрій Вельма. Хлопці і нині в рядах ЗСУ. А пан Петро як допомагав українському війську, так і продовжує це робити.
Сім’ї лисичанців жителі п’ятиповерхівки, де вони знайшли тимчасовий прихисток, вділили маленьку грядочку. Пані Тетяна з донькою вже й засадили її. Подружжя жило в приватному секторі, у них обійстя доглянуте, на клаптику земельної ділянки, окрім городини, плодовий сад, де навіть фундук росте. Усе це довелося залишити. І це було правильне рішення. Сусіди їм ще в березні скинули фото, де ворожим снарядом пошкодило вікна, прибудинкову територію, ворота (йдеться лише про ту частину, яку можна побачити з дороги). Постійно пан Петро моніторить ситуацію на фронті, щодень усвідомлюючи, що додому повернуться вони нескоро.
Коли поспіхом залишали своє місто, господар найперше взяв з собою інструменти, а ще папку із численними подяками й відзнаками за допомогу ЗСУ. Дружина з донькою і внук спакували по-мінімуму власні речі. В Ланівцях волонтери волонтерам допомогли облаштуватися, зібрали все необхідне.
Через декілька днів у наше місто приїхав пан Альберт, який разом із паном Петром допомагав розвозити зібрану ланівчанами допомогу бійцям на Луганщині й Донеччині, коли у нас поламалася машина. Татарин за національністю в паспорті, але в серці — українець. Його син з сім’єю також залишив Лисичанськ, пішов у ряди ЗСУ. Альберта, його дружину і тещу поселив у своєму помешканні Олександр Цимерман. Цей відважний водій-волонтер ще з 2015 року і до нинішнього дня їздить на передові позиції фронту з гуманітарною місією до захисників.
Тепер обидва лисичанці працюють у волонтерському центрі поруч. Що треба — вони перші до роботи.
Бо ми всі зараз працюємо на Перемогу! І з такими патріотами вона неминуча! І близько!
Наталя ГАМЕРА
