Перед кожним і кожною, хто стримує російську армію у зоні бойових дій, готова преклонитися наче перед образом. Відвазі українських захисників і захисниць дивується увесь світ, ними захоплюються, а багато мислячих людей розуміє, що про наших воїнів найбільше турбуються українські волонтери та закордонні друзі.
Ще одні відчайдухи, які заслуговують поваги і величезної нашої вдячності — це водії, які мчать на нулі, аби підвезти хлопцям і дівчатам продуктову допомогу, необхідну військову амуніцію, технічні засоби й автомобілі. Нерідко ризикують своїм життям і здоров’ям та власним транспортом, але знову і знову збираються в дорогу.
Одним із найчастіше обстрілюваних завжди був і нині залишається напрямок на Донеччину, Луганщину, Харківщину. На «нульових» позиціях лінії фронту тримає оборону багато наших земляків-бійців, серед яких і жінки. Неодноразово виїжджали в зону ведення активних бойових дій сміливі водії з Лановеччини Богдан Полоз, Олександр Цимерман, Володимир Басок, Валерій Поцелуєв, Володимир Пшик, Сергій Магдич, Юрій Кружілка, Олександр Бурак, Ігор Харчук, Віталій Вів’юрко, Сергій Коваль, Володимир Комков, Юрій Сваричевський, Віталій Кузьменюк, Володимир Зуєв, Андрій Ярмошко та інші хлопці.
Велика підмога від автомайстрів, які готують машини на ЗСУ, — Олександра Огродового, Петра Сувалка та інших.
Без сну, без захисту, без зброї, нерідко — й без точних орієнтирів напрямку, де знаходяться позиції земляків на лінії фронту, або локація зустрічі на нейтральній території — але завжди зосереджені, з почуттям відповідальності і, обов’язково, — з почуттям гумору й по-мінімуму страху.
Сотні тонн продуктів харчування, засобів гігієни, військової амуніції, речей першої необхідності, медикаментів, військового обладнання, індивідуальних посилок, десяток автомобілів перевезли наші відважні водії. Нерідко з-під обстрілів утікали, нерідко й блукали територією, яка могла навіть бути підконтрольною ворогові, неподалік і снаряди розривалися. Всяке було. Але головним завданням волонтерів-водіїв є не просто доставити вантаж, а вижити і повернутися цілими додому, щоб за деякий час знову вирушити в ризиковану, але таку необхідну подорож.
Важливо, коли екіпаж сформований, хлопці один одному довіряють і впевнені, що не залишать у небезпеці.
Хтось воює зі зброєю, хтось активно і безвідмовно волонтерить в тилу, а комусь і про доставку потрібно подбати. Всі наближають переможний день — хто як гаразд. І таку націю не здолати!
Наталя ГАМЕРА
