Ідея вишивки новорічних прикрас — не нова. Але такій згуртованості майстринь, як у селі Вербовець, що на Лановеччині, можна лише порадіти. Півтора десятка жінок вишили майже 130 символічних іграшок, якими прикрасили ялинку в місцевому храмі.
— Відчуття краси й оригінальності всього українського особливо загострилося після масштабного наступу росіян, коли було дуже страшно, — пригадує організаторка мистецької акції у селі Леся Хомчук. — Тоді загроза втратити своє була найбільш реалістичною. Від думки, що українське Різдво може більше не настати, просто холонула кров. І чим страшніші новини звучали, тим впертіше хотілося зберегти своє, рідне, сакральне. Прийшло розуміння, що хлопці боронять українську землю, а ми — культуру.
Ще в травні вербівчанки організувалися й взялися вишивати символічні іграшки на ялинку. Вишивало 15 майстринь, можливо і більше, бо багатьом допомагали як не сусідка, то родичка. Кожна жінка, котра вміє вишивати, бажала хоч трішечки приєднатися до хорошої справи, бути причетною до своєрідного культурного фронту. І це усіх об’єднувало, додавало віри.
Схеми для прикрас вишукували в інтернеті, деякі, особливо оригінальні, купували в українських дизайнерів вишивки. Організаторка каже, що дівчата між собою домовилися, що основними у вишивці будуть кольори Волині – синій та блакитний. Тематику кожна обирала на свій розсуд.
— Коли вже почали оформляти готові вироби, виявилося, що найбільше робіт представлено в різдвяних мотивах, українських узорах та особливо багато патріотичної символіки: тризуби, карта України, літак «Мрія», «нашу мрію не знищити» та інше, — розповідає пані Леся. — Тобто, вишивалося те, що найбільше припадало до серця. І це надзвичайно зворушливо та цінно. А яка сильна віра присутня в такі моменти!
Одна із майстринь вив’язала з ниток ангела. Саме ця прикраса стала чудовим довершенням новорічної композиції. Ялинку, канву, нитки та аксесуари дівчата купували за власні кошти. На храмовий празник — день святого Миколая зробили приємний сюрприз і дарунок прихожанам церкви. А коли фото прикрашеної ялинки розлетілося мережею інтернет, на картку однієї із вишивальниць почали надходити кошти від односельців, котрі виїхали за кордон.
— Нам писали: «продовжуйте, робіть усе, щоб зберегти нашу культуру, а фінансово ми підтримаємо», — ділиться приємними враженнями вербівчанка. — Основне, що все робилося від душі, а кожна пожертва вишивальниць була з проханням не афішувати допомоги. І особливо цінними є слова з нашої переписки в групі у вайбер: «Ця вишивка для всіх нас особлива, кожна пам’ятатиме цей тривожний і такий сповнений надії час. Скільки років мине, а ви дивитиметесь на ялинку і будете згадувати — як переживали, як вірили, як раділи кожній звістці про звільнення, і як боліло при втраті. І все це енергетично залишиться в нитках. Кожна з вас особливим способом доклалася і докладається, щоб дім Бога був надзвичайно красивим».
Будь-яка річ, створена власноруч, куди вкладена душа, любов і віра, заряджена позитивною енергією і здатна вселяти надію. Дівчата не зупиняли роботу навіть тоді, як вимикалося світло, як ворожі ракети летіли на міста і села України. Накладали стібки на полотно і при свічках чи лед лампах. При цьому також готували смаколики воїнам, донатили на ЗСУ. Упродовж восьми місяців, використовуючи вільну хвилину, жінки виготовили близько 130 вишитих новорічних прикрас. І, як це буває часто у тих, хто не працює на славу, фоток не робили. Знайшли у своєму архіві лише одну.
— Фотки — не головне, — каже одна із майстринь Олеся Іванчук. — Для історії хай залишаться лише наші іграшки, а в кожної з нас залишаться емоції та спогади. Ще не раз будемо робити щось на славу Божу і людям на добро — нехай лиш під мирним небом.
Наталя ГАМЕРА
