Небо над палаючою і напівзруйнованою Донеччиною плакало. Іноді навзрид, іноді тихенько схлипуючи. У таку погоду файно сидіти в затишній оселі і дивитися на краплі вологи, що стікають по шибці. Туди, де ми їхали, не всюди військові жили в будинках, не у всіх і вікна з шибками…
Цього разу знайшов можливість виїхати з бойової позиції Віктор Прокоп’юк. Нашому другові з Польщі Вітику Трояну важливо було почути від військових, яку роль відіграє транспорт у них для виконання бойових завдань, для вирішення побутових проблем. Навіть виїхати на зустріч з волонтерами, щоб забрати важливі речі і посилки — теж велика необхідність. Але машини, як і солдати, на жаль гинуть від ворожих снарядів, бомб, мін, виходять з ладу від посиленої експлуатації, чимдуж вивозячи поранених і загиблих з поля бою.
Хлопці підписали прапор юному волонтеру Андрійкові Шпируку та для музею і дякували всім, хто про них турбується в тилу.
Щоб не затримуватись усім екіпажам на одному місці, ми вирішили розділитися: буси з лаветами трималися разом, а водії на легковиках метнулися в різні сторони, де їх чекали земляки.
Саша Бурак і Гріша Кушнірук спочатку побували в Костянтинівці, а потім доставили посилку Назарові Сосні в Краматорськ.
Господиньки з Нападівки і Борсук вкотре побалували захисників смачненьким. А голова агрофірми «Горинь» Осип Гасюк вділив 100 літрів солярки на заправку автомобілів. Військові з вдячністю підписали прапор Осипу Амброзовичу. При нагоді урочисто вручимо. Це не перший і, впевнена, не останній раз такої щедрості аграрія у підтримці нашої волонтерської команди. І не тільки нашої!
Тим часом екіпаж Романа Гончарука і Віталія Вів’юрка помчав в одне із прифронтових сіл, бо військові не мали можливості виїхати їм назустріч у безпечніше місце.
Однокласники Романа Гончарука служать в одній бригаді. Коля Пилипців того дня перебував на лікуванні після поранення, а Володя Возний радо зустрів своїх.
Військові розповіли невеселі реалії фронтових буднів, з якими особисто стикаються.
Екіпажі Валерія Собчука та Олександра Цимермана, Віталія Хмелярського та Олександра Матевощука у Краматорську зустрілися із Миколою Головком. Це хлопець із бойовим досвідом з часів АТО. Уперше ми доставили йому цінний вантаж у Маріуполь у 2016-му, коли його підрозділ тримав там оборону. Загалом майже всі замовлення, здебільшого по запчастинах, Валерій Собчук намагався виконувати. Зараз Микола воює в не менш гарячому напрямку, а географію Донеччини, мабуть, ліпше знає, ніж Тернопільщини.
Тут же вивантажили з лавети «газельку». За нею приїхали побратими Сергія Бійчука і привезли 100 літрів солярки на заправку буса.
Сергій не зміг виїхати, але передав подяку за генератор команді ГО «Простір активної та сучасної та волонтери» і водіям-волонтерам за доставку автомобіля.
Хлопці не відмовлялися від домашніх смаколиків, тож ми з радістю вантажили все, що мали. Бо дехто, з ким здибаємось, каже, що продуктів достатньо і зайвого брати не хоче. Тож просять, щоб ми везли тим, хто потребує. І знаходяться такі, що потребують. Тому велика вдячність дбайливим рукам за випічку, вареники, свіженькі овочі, сало, яйця та інші домашні добрості.
Час невпинно наближався до сутінків. Вітик мав бажання поїхати разом з нами у Слов’янськ, проте змушений був розпрощатися в Краматорську і поспішив на Харківщину. Там його і машинку з нетерпінням чекали військові. З Харківщини Вітик добирався до Львова потягом.
Дякуємо, друже, за ці насичені твоїм позитивом та енергією миті! Дякуємо, що твоє бажання допомагати Батьківщині й українському війську не зникло після гучної справи із хабарницьким, брехливим чиновництвом.
Як пройшли зустрічі з військовими у Слов’янську, чому ми затримались і де залишились на ночівлю — про це в наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА