Дев’ять років Україна під ненависним і ненаситним тиском путінської московії, яка заповзялася нас підкорити або знищити. Другий рік широкомасштабної навали, від якої терпить весь народ. Здається, воєнні дії далеко від нашого краю, але в кожному населеному пункті пильно слідкують за інформацією з фронтів і переживають за своїх земляків, що в рядах Збройних Сил захищають рідну землю. А втрату захисників оплакують і хоронять всією громадою…
Важку втрату свого односельця переживали і в Грибові. 14 липня у бою під Григорівкою на Донеччині загинув Андрій Іванець, стрілець кулеметного взводу. Вістка про це прийшла в село, і всі з тривогою чекали на сумний кортеж, який прибув аж через тиждень. І всі ці дні були наповнені стражданнями рідних в очікуванні і навіть слабкої надії, що, можливо, Андрій вижив…
Анастасія Василівна Іванець поселилася з дітьми в Грибову десь близько тридцяти років тому. Корінь родини, в якій було три сестри і два брати, – з Хмельниччини. Анастасія (у селі її звуть Нюся) разом із сестрою Танею і братом в молодості поїхали на роботу в Херсонську область, та через певний час обставини заставили повернутися, і поселилася Нюся з дочкою й сином у Грибові, де придбали хатину. Важко було: треба було облаштовувати житло, дбати про дітей-школярів: Світлана навчалася в п’ятому класі, а Андрійко – першокласник. Мама не мала спочинку – і в домашньому господарстві, і підробляла на різних роботах. А діти змалку теж долучалися до різної роботи, допомагаючи матері.
Анастасія – глибоко духовна людина, тож у родині панувала доброзичлива, тепла атмосфера. До них часто прибігали сусідські діти, які дружили з Андрієм, гралися і пам’ятають ласку та увагу бабусину.
Андрій відбув строкову службу в армії, працював і став надійною опорою родини. Певний час їздив на заробітки за кордон, а надалі трудився на хлібоприймальному підприємстві, де його цінували як працівника. У Грибові його знали молоді люди як надійного, доброго приятеля, що завжди прийде на допомогу, зрозуміє і підтримає. Його дуже любили малі племінники. У лютому 2023-го Андрій Іванець отримав повістку і був зарахований у військовий підрозділ у Тернополі. Через деякий час воїнів відправили в зону бойових дій.
З того часу мама, сестра, близькі родичі, друзі весь час очікували на зв’язок з воїном, раділи кожному дзвінку, повідомленню. У липні, коли на східному напрямку загострилася ситуація, Андрій просив у матері: «Моліться за мене і за моїх товаришів, щоб ми вистояли і вижили». І мама разом із братами й сестрами молилася у християнській общині ХВЄ.
У бою з рашистами Андрій загинув і на щиті повертався безстрашний воїн, вірний син свого народу додому. По дорозі з Тернополя його зустрічали мешканці сіл на колінах.
Велелюдна була зустріч і на майдані Незалежності у Ланівцях. Пораненою лебідкою припадала до труни найдорожчого сина мама та близькі родичі. Духовні твори, псалми звучали у виконанні хору євангелістської громади Грибови. Проповіді виголосили о. Мирон Бречко (УГКЦ) та пресвітер Іван Дмитришин (ХВЄ).
А далі дорога простелилася в Грибову, до рідної хати…
Квітами стелили дорогу на місце вічного спочинку для Воїна-Героя односельці. У жалобі перебувала вся громада. А на цвинтарі звучав державний Гімн у виконанні духового оркестру.
Військком передав матері прапор – символ держави, яку захищав син і за право вільно жити в якій віддав своє життя. Нехай буде легкою Воїну Андрію рідна земля! У пам’яті близьких людей, друзів, товаришів він назавжди залишиться добрим Ангелом! Слава Герою! А матір, сестру і всю родину нехай кріпить у горі Господь!
Марія РОМАНЧУК
Фото: Лановецька міська рада
