Продовжу свою розповідь маленьким звітом. Не стільки для тих, хто донатить, як спостерігачам без участі. Бо жертводавці, як правило, довіряють і частково знають масштаби цієї роботи. Спостерігачі ж зайняті вирішенням власних проблем, тому скептично ставляться до волонтерів і волонтерства, як важливої форми підтримки військових на фронті. На щастя, мені такі не зустрічаються, тому менше хочу акцентувати увагу на похмурих і вельми язикатих… Тут, як приклад, наведу фразу: «Нам своє робить»… І хай пробачать мені знавці літератури за цитування радянізованого Павла Тичини, але вона якось влучно характеризує діяльність усіх волонтерів на кшталт Валерія Собчука, всієї нашої команди й тих, з ким по-дружньому співпрацюємо.
Отож. ЗІЛ 131 на прохання військових був придбаний ще навесні. Я оголошувала збір коштів. Пошуком, доставкою, ремонтом, фарбуванням і безпосередньо перегоном на фронт займався Валерій Собчук. Нагадаю, купили ми вантажівку на Івано-Франківщині за 7 тисяч вісімсот доларів (про збір та його результати я звітувала). Агрегат потужний. Знавці оглянули, випробували і пригнали в Ланівці.
Заміна колеса і ще якісь, на перший погляд, незначні неполадки та фарба потягнули в межах 20 тисяч гривень. Щира вдячність автомеханікам-волонтерам з Москалівки Володимиру Сосні, Федору Шиптицькому, Володимиру Віцентовичу за ремонт, Олександру Огродовому та Олександру Нічко — за постійну волонтерську участь у розбиранні-збиранні більшої кількості автівок, які поїхали з Лановець й уже служать на фронті. Андрій Гуменюк — незмінний “візажист” бойових солдат. Усі вони та ще декілька надійних друзів — безкорисливі помічники “на підхваті”. “Кидають всі свої справи, і беруться за ремонт навіть уночі, якщо треба”, — каже Валерій Собчук.
До речі, не пригадую, в якому саме місті, але один із військових не з нашого регіону подякував за авто і зауважив, що пригнані з Лановець, вони укомплектовані необхідним, відремонтовані, що не розлетяться на першому ж виїзді, словом, підготовлені до фронту на совість. Така характеристика і відгук багато важать у роботі волонтерів. Хто це чув разом зі мною — було приємно. Бо Валерій Собчук справді ставиться до волонтерської праці відповідально. Я ж надзвичайно вдячна тим, хто жертвує кошти нам і без оголошення зборів. Ви, значить, розумієте їхнє призначення та використання! Дякуємо за довіру! Це важливо!
Завдяки дівчатам-швеям ТОВ «ВР-Текстиль» та директору Андрію Воронюку, ЗІЛ «одягнули». Лавочки виготовив Руслан Охнівський. Дівчата в машинці навіть їхали, не тільки сфоткались біля неї.
Декілька місяців ЗІЛ чемно чекав свого призову. Як тільки прояснилась ситуація із передачею такого потужного залізного агрегата нашим військовим, настав його зірковий час, і він впевнено рвонув хлопцям на підмогу, “осідланий” своїм “хрещеним батьком” Валерієм Собчуком та універсальним водієм Олександром Бураком.
Сто літрів бензину вділив на вантажівку Іван Альяной. А 400 літрів — керівник агрофірми «Горинь» Осип Гасюк. За такий вагомий об’єм поживної рідини для нашого фронтового монстра, я навіть не можу тримати образу на Осипа Амброзовича за жарти щодо моєї участі у зовсім не романтичних поїздках на територію, де навіть не вмикається сирена тривоги — а одразу приліт…
Величезна вдячність Осипу Амброзовичу, а також колективу працівників агрофірми за кошти на пальне для заправки інших машин військовим.
Загалом, після оголошення у соцмережах про рейс волонтерів на Донеччину, мені на пальне надійшло: на картку — 43 459 грн; готівкою — 49 200 грн і 300 злотих.
У рейс вирушали: бус Олександра Цимермана з машинкою на лафеті, бус Володимира Баска з машинкою на лафеті, ЗІЛ 131 і ще один позашляховик.
На пальне витратили (чеки додаю) — 39 306 грн і 2 934 заправили за талони Укрнафти. Злотих не міняли. За ночівлю в готелі (3500 грн за 6 чоловік) заплатив Сергій Музичук, авто для підрозділу, де служить його син Едік Музичук, Сергій також заправив. Десять тисяч із залишку з готівки передали волонтеру Олександру Цимерману на ремонт буса. Сашка гроші зекономив, бо запчастини в Тернополі купив за суттєвою знижкою. Дякуємо підприємцеві за розуміння потреб волонтерів! Ще виникла потреба замінити колеса на лафеті, яку позичаємо в добрих людей на кожен такий важливий рейс.
Кошти, що залишилися на картці, підуть на ремонт автомобілів і придбання необхідного обладнання та спорядження, яке замовили військові на Запорізькому напрямку. Також залишок готівки, що надійшла упродовж 20 липня-6 серпня, використовується на замовлення захисників з Лановеччини.
Авто для підрозділу, де служить Едік Музичук, передав Юра Крук. Солдатська взаємодопомога — це вище, аніж просто допомога. Юрій чи не з перших днів повномасштабного вторгнення пішов на службу в ЗСУ. Нещодавно був демобілізований. Вважає, що йому подарували машину, то і він передав її, де хлопці потребували. Машинку відремонтували, вона ожила в умілих руках майстрів і вже служить в розвідроті.
За придбання машини для Дмитра Максимчука потурбувалися його рідні та друзі. Сергій Яремко доставив у Ланівці, трохи підшаманили і вона вже на роботі у військових.
Машинка для Володимира Паламарчука — то особливий випадок. Лише нещодавно хлопцям купили в Польщі і наші волонтери-водії пригнали залізного солдата, але ворожі чупакабри розбили її вщент. У Валерія Собчука була в запасі машинка, яку привіз на лафеті Вітик Троян з Польщі. Але не було коштів на її ремонт. Коли ми трохи зібрали грошей, то Валєра разом з майстрами-волонтерами взявся її реанімувати. Затратив 6 тисяч злотих (є всі чеки, дякуємо всім, хто донатив мені на картку і передавав готівку Валерію Собчуку, окрема вдячність майстрам!). Вітик відмінусував ці витрати із загальної суми за авто і дружина Володі вже привезла решту — 7 тисяч злотих. Найближчим часом передамо ці кошти Вітику. А машинка вже в строю-бою. Дасть Бог, служитиме нашим захисникам вірою і правдою та разом з ними святкуватиме перемогу.
В наступних сюжетах — трохи художніх оповідок з документального фактажу волонтерських буднів та солдатських зустрічей там, де війна не в телевізорі…
Наталя ГАМЕРА
