Будь-яку справу варто робити вчасно. Я знаю про це. Тому завжди картаю себе за те, що затягую із своїми репортажами про волонтерські круїзи на фронт. Єдине тут виправдання, що ці дописи – то мемуари про наше клопітке сьогодення, яке матиме історичну значимість дещо пізніше, аніж нині. Хоча зараз також важливо наголошувати, що без безпосередньої участі кожного і кожної на фронті і в тилу не лише Перемога, а взагалі наше існування на мапі під великим питанням. А фронт може посипатися, якщо посиплеться тил.
Тож ми тут, у нашій нечисельній провінції, з мінімальними ресурсами робимо максимально посильні речі, підтримуючи фронт.
У цих сюжетах волонтерського рейсу, що відбувся наприкінці січня, розповім про маленький результат великої закулісної праці. Всього описати неможливо, даруйте, якщо не згадаю когось із помічників, але знайте: усі донати, що надходять нам з Валерієм Собчуком, працюють за призначенням – для допомоги військовим. І ми надзвичайно вдячні всім, хто працює з нами в унісон, хто підтримує фінансово і допомагає виконувати прохання військових у різних напрямках. Зокрема – з підбором і ремонтом транспорту та виготовленням необхідних речей побуту в польових умовах, з приготуванням смаколиків та інших гостинців, з якими волонтери-водії вирушають у прифронтовіття, транспортуючи машини на службу ЗСУ.
Гуртова робота завжди дає вагомі результати. Приміром, заготівля, процес сушіння та фасування сухих страв, де задіяно чимало людей, в тому числі і діти. Два роки у Лановецькій, а згодом і в Борсуківській громадах господині безперервно виготовляють сухі борщі, супи і каші швидкого приготування. Щоразу удосконалюють та доповнюють меню, бо спілкуються з військовими, вивчають запити. Ще жодної поїздки на фронт не було, щоб дівчата з команд «Бандерівський борщ по-лановецьки» та «Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки» не передали коробки міксів зі смачною і поживною продукцією. Це велика клопітка праця. Щира вдячність усім, хто не втомився і не «зійшов з дистанції»! Коли б я не подзвонила до Іванки Ящук чи Світлани Бачинської – завжди у відповідь: «Без проблем. Скільки?»
Такими ж активними і невтомними є трудівниці в Борсуках і Нападівці, в яких іде теж мало не безперервний процес випічки здоби та приготування ситних домашніх страв, які заморожують. Коли організовується рейс з автомобілями, то дівчата завзято пакують все приготовлене і зібране у щедрих господарів. Сестри Галина Бурак та Олеся Стогній гуртують помічниць і помічників, нерідко також збираючи кошти на придбання машин чи інших важливих речей односельцям, котрі на фронті. Нерідко відправляють посилки новою поштою.
У Верещаках теж завзяті волонтерки напікають багато печива і готують смаколики, які ми одразу ж відвозимо за призначенням. Контактую здебільшого з мамою захисника Людмилою Рип’юк, а вона вже переказує всім небайдужим. Щира вдячність дівчатам за підтримку військових і допомогу нам у підготовці до рейсу.
Велику гору напеченого/навареного доставили до волонтерського центру якимівські господині. Тут є свій активний гурт невтомних людей, котрі завжди готові до роботи, якщо це стосується допомоги війську. Серед них і наша однокласниця Оксана Ковальчук.
Різноманітної смакоти на фронт зібрали активісти у Вишгородку та Соколівці. Печиво і булочки пахли на весь бус. А з підписаними на відерках варениками, голубцями та іншим добром військові залюбки фотографувались і дякували за турботу. Домашнього посмакувати посеред війни – хоч якась приємність і віддушина для втомлених та знесилених бійців.
Час від часу, коли є потреба, прошу старосту села Юськівці та Краснолука Анну Усік допомогти з гостинцями для хлопців, аби не їхали машинки порожніми. А цього рейсу їх було п’ять для ЗСУ плюс два буси з лаветами. У кожну машину ми поклали ще й яблука від сім’ї Людмили Дячук. Її син Андрій теж військовий, тож батьки намагаються завжди передати вирощені власноруч фрукти на фронт. Хай смакують вітамінами наші незламні і відважні захисниці та захисники.
З любов’ю та вдячністю наготували смачного добра господині в Кутисках, яких організовує пані Галина Довгалюк. Ароматного хліба та енергетичних батончиків привіз невтомний волонтер і активіст Іван Садляк. З Грибови доставили трохи печива, закруток та овочів. З Польщі Наталя Герега передала грілки для ніг і солодощі. Вологих серветок купила, нав’язала теплих шкарпеток хлопцям Оксана Черній. Подружжя Таранових – Сергій та Оксана також передали шкарпетки і труси хлопцям. Волонтерки з будинку культури, яких згуртовує Марія Романчук, наплели маскувальних сіток, які завжди є затребуваними на передовій.
Приємно вразила цього разу Білозірка. Наварили вареників дівчата, яких згуртовує волонтерка Ірина Лалазарян. А в школі вчителі, з ініціативи Ольги Філюк, організували толоку, де разом з учнями готували смаколики військовим на фронт. Майстер клас для дітей пройшов успішно і досить продуктивно. Результат порадував і хлопців на передовій, і нас, і, я переконана, самих юних та дорослих білозірчан.
Вантажили ми свій обоз у волонтерському центрі, що на ринку. Дякуємо команді Тетяни Демчук ГО “Простір активної та сучасної” за допомогу і дружнє плече взаємовиручки. Отець Ігор Шаринський благословив транспорт на службу в ЗСУ та водіїв у дорогу. Дякуємо керівнику агрофірми “Горинь” Осипу Гасюку за 200 л солярки і багатьом іншим жертводавцям, за чиї кошти машинки помчали заправленими.
Хто вирушив у небезпечний круїз, як розійшлися наші маршрути, з ким познайомились на фронті, кому доставили автівки, в кого забрали на ремонт, хто пригостив волонтерів вечерею, кого вітали з днем народження посеред звуків війни, чому повернулася в Ланівці одна із машин, призначена для військових, які прикрощі і проблеми мали волонтери-водії в дорозі – про це та інше читайте у наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
