До пункту свого призначення прибув ще один чотириколісний залізний воїн. Після ремонту знову приступила до служби машинка артилеристів.
У цьому місці, де час від часу здалеку чути зловісне гуркотання, наче завмирає все навколо: є лише галасливий гурт лановецьких. І тоді байдуже, що навколо, головне – хто!
Василь Вишневський приїхав зі своїм побратимом. Такі обидва вусаті і чубаті: справжні козаки!
Володя Магдиш – як завжди – на позитиві. А насправді вискочив з пекла хоч на деякий час побачити земляків. Передавав велику вдячність турботливим дітям за розпалювачі і теплі шкарпетки. В них добре спати в сирому приміщенні чи бліндажах.
Слободнюк Руслан, Діма Глущук, Барва Володя, Сергій Іванов, Віктор Ратушко, Віктор Силюк вділили часу на здибанку, аби трохи перезавантажити свідомість у дружньому колі однодумців. Цього разу нам у дорогу волонтер і меценат Іван Садляк передав такий собі тортик. А в цій компанії саме нагода скуштувати чогось добренького. Почесну місію розпакувати сюрприз доручили Віті Силюку.
Віктор Силюк до музею передав уламок збитого ними російського безпілотника. Солідний трофей! Молодці, козаки!
Хлопці дарували до музею шеврони, ставили автографи на прапорі, жартували, розпитували один одного про фронтові будні, де і хто зараз на позиціях, як із забезпеченням, як командування.
Серед нас – командир танкового батальйону Віктор Ратушко. Він приготував крутечий подарунок Валерію Собчуку.
Ніхто не хотів роз’їжджатися, ще б так довго спілкувалися. Але війну “на літачок” не поставиш… Захисники погнали на свої оборонні позиції, набравши ящиків і відерок смакоти, зарядившись позитивним настроєм та енергією миру і добра, що вділили волонтери. А серед смертей і жорстокої реальності, серед туманного майбутнього важливо мати моральну підтримку. Це усвідомлює кожен.
Того дня, вже коли темрява огорнула прифронтовіття, ми ще мали зустрічі з Романом Бондарчуком, Юрієм Мосейком, Віктором Зиском. Пізніше з Вадимом Кухарчуком, Денисом Партикою, Андрієм Ящуком. А Петра Басюка розшукали в одному із сіл, бо не мав можливості виїхати до нас на зустріч.
Хоч і втомлені, та емоційно заряджені наче автомобільний акумулятор, ми серед ночі залишали Запоріжжя та прифронтову Дніпропетровщину. Володимир Басок, Олексій Жмудь, Олександр Цимерман і Валерій Собчук їхали в напрямку Павлограда такою дорогою, що в бусі Олександра Цимермана відірвався фаркоп, до якого була причіплена лавета. Благо, що машинка, яку забрали в хлопців на ремонт, могла певну відстань ще їхати своїм ходом. Бо такі катакомби – що хай бог милує. Зрештою, не вперше цим маршрутом тягнули авта на лаветі. Цього разу не обійшлося без прикрощів і трохи блукань у пошуках шляху більш-менш…
Яку машину забрали на ремонт на Донеччині, де залишили лавету і хто дотягнув у Ланівці бойового «коня», як вітали з днем народження захисника, з ким здибались наші волонтери на Харківщині і Донеччині – про це та інше в наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
