Розпашілу молодицю разом з іншими пасажирами буквально хвилею занесло у вагон приміського поїзда. Зручно вмостившись на сидінні, згорнула промоклу від дощу парасольку. І пішло-поїхало. Всі останні новини обговорювалися у дизелі: хто з ким спав, хто до кого пішов, що купив, а що продав… Все до найменших дрібниць стає відомо саме тут.
На наступній зупинці, ледве тягнучи валізи, зайшла літня жінка.
– Куди це Ви, тітко Ганю, в таку рань, – запитала пасажирка, що зайшла раніше.
– Як це куди? Хіба не знаєш? На базар. От підзбирала сиру, сметани, яєць, поклала чотири півторачки молока, а ще вкинула в сумку моркву, цибулю, буряки… і рукам повний “капець”.
Перелік продуктів тітка Ганя випалила на одному подиху.
– Як поживаєте? – не вгавала молодиця.
– Яке то життя, як від тієї зайди спокою нема?
– Щось новеньке, тітко. А ну з цього місця детальніше.
– Ти знаєш, мій Мішка невісточку привів.
– То ж добре.
– Як це добре! – спалахнула гнівом сивочола бабуся. – Уявляєш, я приїжджаю з базару, а вона на кухні пельмені ліпить.
– Це прекрасно! – підтримала співрозмовниця.
– Я вже взнала – вона із сусіднього села. Батьки п’яниці, у хаті вікна повибивані, закриті плівкою. Мені ще тільки її не вистачає. Бач, намилилася на все готовеньке.
– А це все що має одне до одного? Вона, може, і хороша молодиця, раз прийшла до хати і взялася за діло.
– Ой, Наталю, що мені з нею робити?
– Як що? Хай живе.
– А я її не хочу на порозі бачити.
– Вам не подобається, а синові – подобається. Ви ж уже мали невістку. Не догодила. Плачучи з донечкою поїхали геть звідси. І ця не така. А яку ж Ви хочете?
– Хай буде інша, тільки не вона.
– Ну Ви, тітко, даєте.
– Я її виганяла, палкою била, помиї на голову виливала. І ніяк не можу витурити.
– Та що ж Ви робите? Як реагує на це син?
– А як? Ніяк. Кажу їм: ідіть на квартиру, а Мішка відповідає: – Ти, мамо, швидше підеш з хати, ніж ми. Бач, як з матір’ю говорить. Я всеодно її знищу. Найму хлопців, заплачу гроші і…
Бабця тільки розійшлася і на весь вагон:
– Бачте, людоньки, які тепер безсоромні дівиці, самі вішаються на шию мужикам. А мій Мішка м’якосердечний, ну прямо ганчірка, бери і ноги об нього витирай.
– Жив би Ваш дядько Іван, такого не було б, – підкинула дров у жар молодша. І вже пошепки до сусідки: “Ця баба – прямо змія. Вона і чоловіка могилу загнала. А який добряк був, спеціаліст, муляр на всю округу. Побачили б, який палац відгрохав”.
До Тернополя не вгавала тітка Ганя. Пасажирам було що слухати. Поближче до кінцевої зупинки вона через силу підняла сумки і пошкандибала до виходу.
– А ти, Наталю, взнай, як її прізвище. Я так все це не залишу, – кинула навздогін.
Веселою видалася поїздка. Час пройшов миттєво. Посміхаючись один до одного, пасажири залишили вагон.
Автор: Анастасія ДІДЕНКО.
