Мій односелець, родом із Великих Кусковець, Володимир Іванович Шмигун – художник, народний майстер художньої обробки металу прославився своїми ексклюзивними витворами. Серед багаточисленних авторських робіт – орден святого Андрія Первозванного на замовлення Патріарха Філарета, орден святого Петра та відзнака тисячоліття Різдва Христового для Папи Римського Павла ІІ, панагія на замовлення Львівського митрополита Андрія, булава Президента України.
Володимир закінчив з відзнакою Львівське художнє училище, навчання в якому проходив з дворічною перервою, оскільки був призваний в армію. Службу проходив у Києві, в управлінні військ Міністерства внутрішніх справ. Його залучали до оформлення стендів, креслення таблиць та іншої художньої творчості.
Працював на Львівському ювелірному заводі, пізніше – художньому комбінаті, де виготовляв значки, світильники, металеві решітки. З 1993 року почав самостійно творити у власній майстерні, спочатку орендованій, пізніше – викупленій. Тут талант майстра обробки металу проявився у повну силу і його неповторні авторські витвори засяяли магічним блиском та стали затребуваними. На виготовлення того чи іншого замовлення (в залежності від складності) витрачається багато енергії і часу: і місяць, і два, а то й рік.
Так, на виготовлення булави Президента України мав вкластися у місячний термін. І це йому вдалося. Авторів було декілька, але в конкурсі переміг Володимир. Срібна основа булави позолочена і оздоблена гранатами і смарагдами. Всередині ручки вмонтовано кинджал, виготовлений іншим автором, з написом “Все повторюється” латиною. Під кришкою булави Володимир замаскував свій автограф.
Роботу над орденом святого Петра було приурочено приїзду Папи Івана-Павла ІІ до Львова. Зустріч з його Святістю справила незабутнє враження. Ізотерики, які супроводжували Папу, очищали атмосферу навколо нього. Один із слухачів відважився увійти в цей простір і як наслідок – міцний безпробудний сон протягом доби. Коли розпочався проливний дощ, то Павло ІІ відреагував словами: “Дощ іде, діти ростуть”. Спілкувався українською.
5 лютого цього року Володимиру Івановичу Шмигуну виповнилося сімдесят.
– Дочці Ірині на Василя – тридцять. Обом – сто, – додав жартома.
Тішиться внучками ще дитсадковоо віку Мар’яною і Христинкою. Одружився у сорок літ на Вірі, родом з Козівського району, яка працювала економістом на Львівському художньому комбінаті.
Сьогоднішнього художника, вже пенсіонера, з котрим не зустрічалася більше півстоліття, пам’ятаю з дитинства. У підлітковому та юнацькому віці також ходив “на кіно” до сільського клубу. Пізніше юрбою поверталися додому нашою спільною вулицею – Великий Куток. Старанним, скромним був учнем, як згадує вчителька молодших класів Галина Анісівна Якимчук, ніколи не піднімав руки, але завжди правильно відповідав, коли, все ж, викликали до дошки. На вигляд Володя був дуже вродливим, випещеним люблячими батьками Іваном і Тетяною хлопчиною. Погляд вугликів очей пронизував наскрізь.
Стежки, розведені круговертю життя, збіглися на панахиді рано ще спочилого сусіда Степана, нашого спільного свояка. Звернула увагу на худорлявого, злегка посивілого чоловіка, намагаючись відгадати хто і звідки. Розповів, дав візитку і номер мобільного. Сполучення зі Львовом відхилило завісу і в такий спосіб довідалися про життя земляка за покликом серця і душі. Художня творчість перетворилася у хобі, продовжує працювати для власного задоволення у своїй мастерні. Любить риболовлю з юшкою і шашликом. Має багато друзів, однодумців, удосконалює свою особистість, співпрацює з викладачами Петербурзького енергоінформаційного розвитку. У тому ж закладі прослухав п’ять курсів екстрасенсорики, ізотерики, саморегулювання методів підвищення енергетики. Зустрічається зі спільниками з різних країн. Розробив багато індивідуальних ізотеричних предметів для удосконалення суті людського життя.
До того ж, В.О.Шмигун – співзасновник Лицарського ордену Архістратига Михаїла під патронатом Патріарха Філарета. За орден призначали стипендію студентам, неспроможним здійснювати оплату за навчання. Володимир має титул “Лицар-командор”, про що повідомляється у книзі Богдана Сушинського “Всесвітня історія лицарства”.
Отакий він – Володимир Іванович Шмигун, цікавий чоловік, земляк, односелець, котрий мешкає у Львові і насолоджується життям.
Автор: Богдана ПОЛІТИКІНА.
м.Ланівці.
