Коріння Ніни Долинської — з патріотичної родини Будніків. Дитинство, як писала її улюблена вчителька Є.І.Новосад, знівечили «визволителі зі Сходу». Дитині не було й місяця, коли в червневу неділю 1941 року вночі енкавеесники вдерлися в хату і кинули в «чорний ворон» батька разом із сімома односельцями — за те, що любили рідну землю, читали твори І.Франка, організовували шевченківські вечори, були активістами при хаті-читальні місцевої «Просвіти». Виростала без батька (помер на Уралі від набряків, голоду і тортур) й матері, бо після війни мама, як дружина «ворога народу», разом із старенькими батьками була репресована і опинилася в таборі в Комі АРСР. Ніна на ту мить жила в тітки Єлизавети Буднік, яку згодом, у 1951р., заарештували і відправили в Сибір разом із племінницею.
Що довелося пережити десятилітній дівчинці в далекому суворому краї — Ніна Долинська напише в спогадах аж через 68 років, які ввійшли в її другу книгу «До Тебе, о Боже, єдина надія». Читати їх без болю в серці неможливо.
У 1956 році Ніна повернулася в рідне село, а мама залишалася ще у Воркуті… Дівчина закінчила Вербовецьку середню школу, здобула вищу освіту в педінституті, стала педагогом. Знали її школярі та колеги по роботі як чудову вчительку біології, яка повністю віддавалася своїй праці, вихованню учнів в дусі вимог шкільних програм і тогочасної ідеології. А що відчувала в душі — знаючи справжню суть декларованих ідей і сфальшовану історію народу — ніхто не повинен був і здогадуватися. Вдома ж її чекала хвора дочка Галя, якій могла приділити свою любов і підтримку ночами. У всі важкі хвилини Ніну Дмитрівну підтримувала віра в Бога, молитва. Господь обдарував родину ще однією донею, але забрав у 16-літньому віці старшу.
Дочка Оксана виросла, закінчила середню школу у Снігурівці, Тернопільський педінститут. Вийшла заміж і порадувала матір двома онучками. Але випробування долі для Ніни Долинської не завершилися — після смерті дочки тринадцять років хворів чоловік Василь і відійшов у вічність, поховала маму і батьків чоловіка. Всі ті роки страждання вимучили жінку, але порятунок знову прийшов із вірою: ходила в церкву, молилася, почала співати в церковному хорі, і той чарівний церковний спів поглинав її повністю. А згодом почали народжуватися духовні поезії та мелодії до них, на створення яких надихнула Ніну сестра Ольга Корчевська з Тернополя.
Ніна Долинська довгими вечорами перечитує Біблію, докладно вивчає духовну літературу — все це cтає основою її поетичної творчості. Відкриваються очі й на красу навколишнього світу — і пишуться рядки. Все, що відбувається на її рідній землі, минуле і сьогодення тривожать серце і вихлюпується на папір. Те, що пережила, любов і стосунки в родині, пам’ять про дорогих людей народжують лірику. «Тікаючи від безвиході — опинилась в молитовній аурі», — написав після прочитання творів Н.Долинської відомий вербівчанин — журналіст і письменник Степан Лисий. І ще: «Ховаючись від безжальних бичів долі, на слизькій межі виснаження — знайшла прихисток під крилом віри… Співай же, чайко з Чайчинець, всепереможну хвалу небесам і вірі, яка спасла тебе, повернула до життя!».
Життя приносить радість Ніні Дмитрівні від рідних: славні, розумні онучки подружені, хороші зяті, ростуть правнучата, які часто приїжджають до бабусі в Чайчинці. А коли залишалася сама, то вечори й часто безсонні ночі, бо не дають заснути і фізичні болі, заповнені творчістю. У 2019 р. світ побачила друга книга з благословення архієпископа Тернопільського і Кременецького ПЦУ Нестора, що отримала чимало позитивних відгуків від читачів. Деякі її пісні звучали на літературно-мистецьких заходах. Зокрема, це було під час презентації у Ланівцях і Вербівці другого випуску районного альманаху «Лан», куди також ввійшли твори Н.Долинської.
Творчий процес продовжується — однієї важкої осені, перечитуючи Псалтир, переспівала 13 псалмів, що були близькі для її душі. А надалі, вважаючи, що це Господь спрямовує її думки, розум, переспівала й інші псалми. Підтримку і заохочення до творчості п.Ніна отримувала від С.І.Задерей, з якою разом співали. Мелодії пісень записувала сестра Ольга Корчевська, а згодом на допомогу прийшла А.І.Лешеганич, викладач музичної школи з Ланівців. Логічним завершенням такої духовної мистецької праці мав бути новий збірник творів. Народжувався він важко, бо треба було впорядкувати ноти, відредагувати тексти. Допоміг викладач музичної школи Андрій Трач і його дочка Ангеліна, а дизайн обкладинки зробила внучка Ніни Дмитрівни Олеся.
Тираж книжок Ніни Долинської невеликий, але вона подбала, щоб примірники потрапили до храмів району, щоб їх читали і глибше осмислювали духовну сутність людства. Приємно, що духовна література поповнюється новими виданнями наших земляків. Нещодавно презентувала свою поетичну збірку «Різдво душі» Валентина Гуменюк, тож будемо чекати, що відбудеться зустріч і з авторкою книги«Пісня душі», яку все життя живить любов до рідної землі, пам’ять про великих патріотів батьківщини, серед яких її рідні, і віра в Бога. Основні принципи Ніни Дмитрівни: Життя — це постійна праця над собою; Життя — це любов до Бога; Життя — це самоочищення душі. І всі важкі випробування у житті без волі та підтримки небесних сил, без сильних батьківських генів, без віри й надії людині не пройти.
Найвища є любов до Бога —
Благословенна й нескінченна —
Любов до матері й землі,
Що народила й наситила.
Щасливий той, хто любов знав,
Її відчув, її збагнув.
Щасливий той, хто честь зберіг,
Коли і міг, коли й не міг…
Я дякую Тобі, Всевишній,
Що не залишив мене грішну.
У дні скорботи і біди
Я бачила Твої сліди…
Тож варто доторкнутися до поетичних і пісенних творів Ніни Дмитрівни Долинської, щоб стати сильнішим у подоланні складних життєвих проблем сьогодення.
Марія РОМАНЧУК.
