Відбувся захід – презентація книги. Тепер так заведено. Прекрасний захід, на якому кожен охочий зміг висловитися: сказати свою думку, своє бачення, своє ставлення до твору авторки. Потрібно було і мені сказати гарні слова. Але я мовчала, бо душа була переповнена прожитим життям. Бо я у Вербівці – селі, в якому народилася. Найперше я відвідала колишнє батьківське подвір’я. А як напилася води з батькової, а мабуть і дідусевої, криниці, минуле постало переді мною, як ікона, а вода – як причастя. І я мовчала, бо в нашій красномовній українській мові мені не вистачало слів, щоб хоч щось промовити.
А тепер скажу таке: у житті не зустрічала людини, щоб за всі роки спілкування не виникало якихось недомовленостей, непорозуміння, неприязні – словом, чогось негативного. Ніколи!
За всі роки зустрічей з Євгенією Іванівною не треба було боятися про щось говорити чи щоб не отримати поради, чи небажання просто поспілкуватися, коли виникала така необхідність; не треба було думати, що вона тебе осудить чи видасть твої секрети, чи просто не приділить уваги. Ніколи!
Завжди привітна, усміхнена, уважна. Тож єдине скажу про Євгенію Іванівну – це Людина, Українка, Жінка, Педагог, Просвітянка… І всі слова пишу з великої букви, бо вона на це заслуговує.
Тож, шановна Євгеніє Іванівно, хай небесна зоря ще довго-довго сяє Вам, щоб Ви й надалі надихали людей творити добро! Бо, мабуть, ніхто в селі не сказав стільки добрих слів для інших людей, як Ви, і описали у книзі «Вербовий цвіт». Нехай найкращі слова, які Ви дарували іншим, повертаються до Вас сторицею і хай знайдуться послідовники Ваші, щоб продовжили писати історію села та його мешканців. Бо, як сказано в книзі Мирослава Дочинця «Якщо послухати мудреців»: якщо хочеш, залишайся в цьому житті і після – думай!» І ще в цій книзі є слова: «Якщо шукаєш тепле слово для того, кого любиш, скажи просто: «Дякую, що ти в мене є!».
Тож дякую Вам, шановна Євгеніє Іванівно, що Ви в нас є!
З повагою – Ніна ДОЛИНСЬКА.
