Такі слова часто звучали в різних містах України під час заходів з нагоди 75-річчя початку насильницького виселення українців Закерзоння, які вперше відзначали на державному рівні.
Депортовані українці живуть і на Лановеччині. У наш район було переселено, можливо, найменшу кількість родин із Закерзоння (за даними архівів – 89 осіб), які так само, як і тисячі інших родин, були відірвані від рідної землі, втратили нажите чесною і важкою працею батьків, дідів і прадідів майно, добротні оселі, господарські будівлі, пам’ятки культури, чудові самобутні духовні традиції, могили своїх предків, близьких та рідних. Так як були вони виселені з різних областей того краю, то із їх представників сформували об’єднане товариство переселенців. Очолив його Зіновій Андрійович Кичун – людина шанована, який працював в органах влади, фаховий службовець, інтелігентний, шляхетний, порядний, авторитетний чоловік. Серед переселенців району, які підтримували діяльність товариства, був Д.Б.Стухляк, родина якого перевезена в Українську РСР в 1945 р.
Разом із Зіновієм Андрійовичем розпочали досліджувати долі депортованих в районі. Як відомо, переселенців розмістили у 17-ти областях. Найбільшу їх кількість прийняли західні регіони, зокрема в Тернопільській області було розселено майже 180 тис. чоловік. У Лановецькому районі притулок знайшли переважно жителі сіл Городище Грубешівського повіту, Старого і Нового Дикова, Лихачі, Олешичі, Суха Воля, Мощаниця Любачівського повіту, Качмари Жешувського повіту, Зарадово Ярославського… Найбільше депортованих було поселено у Великих Кусківцях, Синівцях, Бережанці, Борсуках, Нападівці, Вишгородку, Білозірці та в деяких інших. На даний час проживає менше 40 чоловік.
8 і 9 вересня ц. р. у багатьох місцях України проходили мітинги-реквієми, засідання «за круглим столом», виставки, вечори пам’яті, приурочені болючій темі в історії нашого народу – депортації з прадавніх батьківських земель українського населення Надсяння, Лемківщини, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944-1951 рр. Пам’ятна дата встановлена постановою Верховної Ради України 18. 12. 2018 року і відзначається кожної другої неділі вересня.
У Тернополі зібралися представники різних районів біля пам’ятника депортованим українцям, що стоїть в центрі міста. Священики відправили панахиду за вбитими, закатованими під час переселення, і вже померлими на новому місці проживання. Звучали спогади про ті страшні болючі часи вигнання з різних міст і сіл, засудження антилюдської політики тодішніх комуністичних режимів СРСР та Польщі й заклик до спільної роботи всіх українців для зміцнення держави і недопущення повторення таких ганебних історичних фактів: у виступах В.Крисака – в. о. голови ТОДА, С.Барни – депутата обласної ради, С.Надала – міського голови, О.Венгриновича, – очільника всеукраїнського товариства «Лемківщина». А поезії та пісні у виконанні учасників лемківського хору та хору «Заграва» додали смутку та розуміння потреби шанувати свою історію, мову, культуру.
У столиці України організаторами меморіальних заходів стали Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Український інститут національної пам’яті, світова федерація лемківських об’єднань, ГО «Товариство «Лем Київ». У приміщенні університету відбувся круглий стіл «Вигнані з Батьківщини».
«У 1944-46 роках українців примусово пересилили до УРСР. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. У 1947 році тих українців, які відмовилися виїжджати до СРСР, польська влада в ході акції «Вісла» депортувала на північні землі Польщі. Впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька тисяч українців позбавляли батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948-51 роках» – це нагадування директора інституту національної пам’яті В.В’ятровича обґрунтували, деталізували новими фактами відомі історики В.Сергійчук, Ю.Шаповал, О.Даниленко, О.Калакура, Ю. Сорока, Д.Байкєнич, С.Даценко, О.Купчик, Р.Кабачій. Підготовлено резолюцію до органів влади України з вимогою дати політичну оцінку факту вигнання українців з прабатьківських земель, визнати його геноцидом проти українців. Оглянули учасники круглого столу й документальну виставку до 75-річчя депортації, яку підготували молоді науковці та розмістили в коридорі університету.
Біля Пам’ятного Хреста жертвам Голодомору та політичних репресій, куди сходилися делегації товариств депортованих з різних областей, духовенство, медійники, представники влади, поминаючи на шляху по Володимирській героїв Небесної Сотні, відбувся мітинг-реквієм. Священики ПЦУ та УГКЦ відправили панахиду, лягли квіти, вінки до хресного знака. Слухали присутні болісні спомини, поезії виселених. Підтримати українців у цей день скорботи прийшли і представники кримсько-татарського народу зі своїм прапором.
А Пам’ятна академія до Дня Памяті українців-жертв примусового виселення, приурочена 75-им роковинам депортації українців Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944-1951 рр., відбулася в Національному академічному драмтеатрі ім . І. Франка. Про пережите і пам’ять, збереження традицій, культурних надбань, єднання і збереження, будівництво сильної держави – звучало у виступах Володимира В’ятровича, Івана Патриляка – декана історичного факультету Київського НУ ім. Т.Шевченка, родина якого теж із депортованих, народної депутатки Софії Федини, Володимира Середи – голови об’єднаних товариств Закерзоння, Ярослави Галик – голови громадської спілки Федерації українських лемківських обєднань. Чудовим мистецьким завершенням Дня пам’яті стала вистава «Вигнані з Раю» Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І.Франка.
Пам’ятаймо гіркі сторінки своєї історії та робімо все, щоб таке ніколи не повторилось!
Автор: М.РОМАНЧУК,
член правління обласного товариства «Надсяння».
