Минуть роки... позаживають рани...
Та в пам'яті пекти не перестане
Сльоза скорботна на щоці дитини –
Безмежне горе, зібране в краплини.
Закам'яніле, зболене лице,
Мов зламане у бурю деревце.
На всенький світ – один великий біль...
Війна все сіє й сіє свій кукіль.
Безвихідь втрати і надривний зойк –
Глухе прохання – стогін до зірок...
Нехай вони побачать з висоти:
На ціле небо – очі сироти...
Автор: Зінаїда ЯЦЮК.
с.Передмірка.
