Знайомимо із ключовою героїнею нашого проєкту. Це Ірина Березій, а для багатьох — просто Яра. Педагог за освітою, кухар — за професією і від душі, волонтерка, психологиня і мудра наставниця — за покликанням серця.
Вдова військовослужбовця, на вихованні якої залишилось двоє дітей. Довгий час працювала у військовій частині кухарем. А згодом в затишному ресторані Києва. Коли розпочалася Революція Гідності, вона без вагань звільнилася і пішла на Майдан. Готувала їжу в Будинку профспілок і носила активістам. Там їй допомагав Роман Гурик, який невдовзі став одним із ангелів Небесної Сотні. Коли в криваву ніч на 19 лютого розстрілювали майданівців, Ірина разом з іншими протестувальниками носила бруківку, шини. Тоді її жорстоко побили та ув’язнили беркутівці.
«Нас дуже довго возили по Києву, ми думали, що везуть у ліс убивати чи топити в Дніпрі», — згадує жахливі моменти пані Ірина. Також вона була в числі тих, хто допомагав забирати з поля битви поранених на Інститутській. Від горя і розпачу в жінки не раз опускалися руки, вона падала духом. Це були сірі смуги в її житті, про які зараз воліє не згадувати.
Захоплюючою є історія кохання Яри й одного з активістів на псевдо «Лісоруб», якого зустріла на столичних барикадах. Там і познайомилися, а згодом він освідчився їй із головної сцени Майдану. Отак з прапором і піснями зранку 17 липня 2014 року вони обвінчалися в капличці на Інститутській. Цю подію активно обговорювали в соцмережах, захоплюючись цією відчайдушною парою. А вже ввечері того ж дня Лісоруб вирушив на війну, добровольцем у батальйон «Айдар». Ірина ж зайнялась волонтерською діяльністю у складі ГО «Айдар. Волонтерська допомога». Неодноразово доставляла гуманітарні вантажі нашим захисникам на передову. Ірина Іванівна часто ставала героїнею телесюжетів та публікацій про учасників Революції Гідності і, окрім багатьох подяк та інших нагород, отримала високу нагороду від Патріарха.
«На війну пішли сильні — душею і тілом. Для мене Україна — це моя сім’я, мій дім, і коли загрожують моєму дому і моїм дітям, я не буду сидіти чекати, поки ворог буде ломитися в мої двері. А коли стоїть питання, чи я можу чимось допомогти, нагодувати, то краще я, аніж молодь і діти», — ділиться волонтерка.
Вона сердечно дякує за допомогу у зборі необхідних матеріалів, коштів та продуктів харчування небайдужим жителям Лановеччини, підприємцям, священникам, дівчатам з Червоного Хреста. Згадує, як хлопці з нашої поліції давали кошти на проїзд та придбали бензопилу. І переконана, що в 2014-2016 роках армія вистояли саме завдяки волонтерам і звичайним людям.
Вже близько двох років Яра на схід не їздить, адже бачить свою необхідність тут, на мирній частині України. Однією з важливих проблем російсько-української війни вважає, і я з нею повністю погоджуюсь, те, що «звідти повертаються вже іншими людьми», часто не лише з втраченим здоров’ям, але й з поламаною психікою. Саме тому вважає своїм обов’язком опікуватися нашими воїнами та підтримувати їх в реабілітаційному центрі, шпиталі. Також вона співпрацює з інститутом Л.Громашевського, де військові проходять лікування від гепатиту С, допомагає швидше зібрати документи і необхідні аналізи, щоб пройти безкоштовну державну програму. А після завершення лікування контролює своїх підопічних ще протягом 3 тижнів, підтримує їх морально. «Ці кроки, які вони не знають як пройти, лякаються, я роблю разом з ними і дуже швидко», — з надією додає волонтерка.
На даний час Ірина Березій працює охоронницею на ринку, завдяки чому має можливість раз на тиждень безкоштовно отримувати продукти для побратимів. Є активною учасницею Львівського осередку Жіночого ветеранського руху, що об’єднує ветеранок російсько-української війни, діючих військовослужбовиць, волонтерок і створений для збільшення можливостей реалізації їх в суспільстві. Організація забезпечує допомогу у психологічній реабілітації, наданні медичних послуг.
А ще Ірина Іванівна написала проєкт і виграла кухонну техніку, за допомогою якої виготовляє вегетаріанську випічку для ветеранок, приймаючи замовлення по телефону. Вона просто обожнює кулінарію: «Коли готую, я заспокоююсь, кайфую, це моя реабілітація, в цьому я себе знайшла».
У своїх перспективних планах бажає створити соціальне таксі для людей з інвалідністю, жіночу охорону, співпрацювати з поліцією для виїздів разом з психологом та побратимами. Ділиться, як 3 місяці розробляла план і мріяла про створення крематорію. Навіть сама написала заповіт, щоб її «після смерті спалили, посадили дерево і написали «Це дерево Яри».
Радію знайомству і продуктивному спілкуванню з пані Іриною, від якої також отримала цінні настанови: «Якщо ти вже хочеш щось робити, і це тобі йде, Бог дасть розум і ти це зробиш. Якщо ти в житті щось пережила і бажаєш допомогти іншому, якщо є бажання стати жертовним і зробити для себе такий крок — у тебе все вийде. Але треба бути готовим, що чим більше робиш, тим більше будеш для деяких людей найгіршим».
Ми обговорили чимало ідей, які варто і просто необхідно реалізувати в нашій громаді, співпрацюючи. Заручившись підтримкою Ірини Іванівни, впевнена, що все зробимо! Бажаю Вам незламного духу, життєвої енергії та душевної рівноваги! І нехай все задумане втілиться у життя!
На цьому наш проєкт не завершується, ми продовжуватимемо висвітлювати особистості визначних жінок Лановеччини, адже зрозуміли, як їх багато і кожна творить свою історію змін у нашій громаді.
Анжела АНДРОЩУК, заступниця ГО «Простір активної і сучасної».
