– Мамо, дивись, яка гарна іграшка! – маленькі рученята Соломійки потягнулися до коробки з новорічними прикрасами.
– Обережно виймай і не впусти, щоб не розбила, – молода мати взяла з рук донечки велику червону кульку. – Справді гарна. Її татко купив того року, як ти народилася, а ще – ці сердечка.
Вона дістає із коробки дві іграшки, показує їх донечці, а потім чіпляє на ялинку, що стоїть посеред хати. Велика, пухнаста лісова красуня вершечком підпирає стелю. Щоб начепити на нього зірку, Марії довелося ставати на стіл.
– А ці іграшки ми привезли від бабусі. Солю, дивися, – на руці матері лежать малесенькі Снігурка та Дід Мороз.– Колись ми разом із бабусею купили, коли їздили до райцентру за покупками. Вони мені тоді дуже сподобалися.
Дівчинка ніжно проводить пальчиками по іграшках на маминій долоні, помічає на одній із них тріщинку.
– Мамо, а Дідусь Мороз тріснув. Тільки це не я зробила, – говорить винувато.
– Знаю, Солечко, це я якось ненароком його впустила. Добре, що на диван впав, а то б розбився. Давай ми ці іграш- ки почепимо на гілочку біля столу.
– А я хочу тут, біля мого стільчика, – мала потягнула до себе Діда Мороза. «Хрусь!» – і на долоньці лише шматочки скла.
– Мамо, я не хотіла! – дитячі очі наповнилися слізьми.
– Не плач, рідненька! Татко давно хотів викинути цю іграшку, та я все не давала, а тепер вже настав час.
Марія пригорнула до себе донечку, поцілунками стираючи сльозинки з очей.
– Дивися, Солю, яка гарна наша лісова красуня!
Вони взялися за руки і почали кружляти навколо ялинки. Раптом Соломійка прошепотіла:
– Мамо, а маленька Снігурочка на ялинці сумує.
– Чому це? – здивувалася жінка.
– За своїм Дідом Морозом, – пояснила та.
– Я куплю нового, тільки в наступному році.
…Роки бігли вперед, мов шалені коні, не збиваючи темпу. Притишували свій хід тільки перед новорічними святами. Певно, щоб хоч трохи перепочити перед новим витком подій. Мінялися декорації, головні герої… Незмінною була лише зелена красуня – ялинка, яку щорічно прикрашали в кожній родині.
– Мамо, коли ми вже ялинку приберемо? У нас в дитсадку давно стоїть.
– Так уже й давно? – Соломія все поглядала на годинника. – Я вже запізнююся. Давай вже завтра.
– А я хочу сьогодні, – Олеся вперто тупотить ніжками. У цей час до кімнати заходить бабуся.
– Хто це такий галас зчинив і чому?
– Олеся ялинку хоче, а я вже запізнююся на роботу, – пояснює Соломія і йде до виходу.
– Зараз ми щось придумаємо. Зачекай мене тут. Подивися книжечку, поки я повернуся. Гаразд? – дає внучці розмальовку. Та неохоче, та все ж погоджується.
Бабуся повертається в кімнату із коробкою іграшок та великим мішком, з якого дістала штучну ялинку.
– Ура! – Олеся швидко почала перебирати іграшки.
– Їх тут так багато, а ялинка – маленька.
– А ми візьмемо найкращі, – вирішила жінка, встановивши ялинку на стільці.
– Можна я буду вибирати? – запитує Олеся і, не чекаючи дозволу, починає діставати з ящика іграшки.
– Ось ці два сердечка беремо і велику червону кульку також, – подає Марії іграшки, а та по черзі ніжно проводить по них рукою, ніби стирає пил років. «Ви збереглися, а мого Василя вже другий рік немає», – мовить подумки. Сльоза обпікає обличчя.
– Бабусю, ти чого? – Олеся все смикає жінку, а та невідривно дивиться на маленьку Снігурку, яка одиноко лежить в куточку коробки. «Як же я на тебе схожа», – виймає іграшку і вішає на гілку.
– Яка в нас гарна ялинка! – в захопленні мовить дівчинка. – Бачиш, ми й без мами впоралися. Правда, ми молодці? Ми з тобою справжні дві Снігурки.
Олеся вже бігає навколо ялинки і все повторює:
– Скоро, скоро Новий рік!
А Марія винувато дивиться на маленьку іграшкову Снігурку на ялинці і подумки просить: «Вибач, я так і не купила тобі Діда Мороза».
Автор: Людмила ПРОЦЮК-ЩЕРБАТЮК.
